Соловецький етап. Антологія. Антология

для завершення магістерської дисертації.

      1912 р. – повернувся до Росії. В роки Першої світової війни проходив військову службу в званні штабс-капітана. З 1918 р. викладає в різних університетах. Академік ВУАН з 1929 року.

      Його наукова діяльність охоплювала майже всі періоди історії України Слабченко – автор 13 великих праць і понад 200 наукових статей, присвячених історії права та господарства Гетьманщини й Запоріжжя XVII—XVIII ст.

      Діяльність Слабченка була обірвана в кінці 1929-го, коли його було заарештовано, засуджено на процесі СВУ 1930 р. й заслано на Соловки.

      По закінченні терміну ув’язнення деякий час працював бухгалтером тресту «Апатит» (Кіровськ Ленінградської області), проте незабаром переїхав у Первомайськ Одеської (нині – Миколаївської області), де мешкав його син з невісткою та онуком. На початку жовтня 1937 року сина Тараса заарештовано і 28 жовтня того ж року розстріляно. Самого Михайла Слабченка ще на 10 років позбавили волі.

      1942 р. з’явилась остання друкована праця вченого – невеличка нотатка «Проложное сообщение о предлетописной Руси» («Исторический Журнал», 1942, ч. 7).

      1947 р. – повернувся до Первомайська. Деякий час працював учителем у школах міста, викладав іноземну мову.

      1948—1949 рр. – інспектор міського відділу народної освіти. На загальноміській учительській конференції в серпні 1949 року секретар Первомайського міськкому КП(б)У І. І. Ємець у своєму виступі назвав колишнього академіка «фашистом і політичним трупом». За цим було звільнення з роботи.

      Останні роки провів у важких злиднях. Помер на вулиці біля станції Голта 27 листопада 1952 року.

      Михайло Слабченко – академік і історик України, точніше – економіст, автор чотиритомової «Історії господарства України від Хмельниччини до світової війни», автор блискучої праці – «Соціяльно-економічна організація Січі Запорізької», автор низки талановитих і «дерзаючих» праць, що стали за фундамент для виучування економічної історії України 18—19 століть. Відданий патріот і фактично той, що «Вольний город Адесу», цю твердиню московської експансії, своєю і своїх товаришів невтомною діяльністю перетворив на твердиню української політичної акції та відіграв першорядну ролю в популяризації і в виучуванні Українського «Чорномор’я» і Українського, а не московського «Півдня». Коли сьогодні Одеса є українське місто, то передусім ми мусимо завдячувати Михайлові Слабченкові і його однодумцям, що перші українізували Одесу, яку так боявся втратити московський міщанин, що свого часу так твердо її опановував. Але той міщанин безповоротно таки її втратив, як і Харків. Одеса і Харків були міцними гніздами московського міщанина, але в Харкові був український історик-академік Багалій, а потім Хвильовий, а в Одесі – Михайло Слабченко.

      Коли заарештували сина, академік Слабченко, хоч і зажурений, ще приїздив у Київ до Академії. Повернувшись до Одеси, де жив постійно, був заарештований. У березні 1930 року сидів на лаві підсудних на процесі СВУ. Відтоді дістався на Соловки і потрапив до так званого Саватіївського