Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва

Єжи Оссолінського, великого коронного канцлера Речі Посполитої9. Сталося це в 1645 році, приблизно тоді, коли захисту в короля домагався й інший український козакуючий шляхтич – Богдан Хмельницький. Владислав IV, як відомо, сподівався використати козаків у боротьбі зі свавільними магнатами, звідси й покровительство Мазепі в обхід рішень трибуналів.

      Портрет Єжи Оссолінського. Б. Стробел. Близько 1635 р.

      Відомо, що Мазепи підтримали повстання Хмельницького і зайняли високе становище в рідному Білоцерківському полку. У 1654 році там числилися Мирон і Юско Мазепи, і обидва присягнули на вірність російському царю10.

      Батько Івана – Адам Степан Мазепа – був білоцерківським отаманом11. Одразу після присяги царю в Переяславі в 1654 р.12 він разом зі своїми родичами, теж українською шляхтою Білоцерківського полку Трущинськими і Мокієвськими (які присягнули цареві13), зробив безпрецедентну спробу закріпити елітне положення шляхти серед козаків. Від імені української шляхти вони подали російським воєводам проект розподілу старих польських воєводств і урядів14.

      Факт сам по собі дуже показовий, який свідчить, що Мазепам зовсім не були чужі ідеї державності й участі в управлінні власною країною.

      Один з популярних міфів про Мазепу, закладених ще в петровській антимазепинській пропаганді й підхоплених Костомаровим, – це його нібито «пропольські» і навіть «прокатолицькі» симпатії15. На наш погляд, Мазепи навпаки – яскраво виражений приклад войовничого українського православ’я, в найкращому розумінні цього слова.

      Герб Білоцерківського полку

      Звинувачення в уніатстві й навіть протестантизмі звучали з метою виправдати богословськи необґрунтовану анафему.

      Між іншим, навіть Самійло Величко, який недолюблював з особисих причин Мазепу, у своєму літописі характеризував його як «шляхтича козакоруского»16.

      Глибокий інтерес Івана Мазепи до православного богослів’я, величезні кошти, які він жертвував на будівництво православних церков і монастирів, мали серйозну сімейну традицію. Найяскравішою фігурою тут була мати Івана – в дівоцтві Марина Мокієвська. Взагалі мати Мазепи, що відіграла дуже велику роль в його житті, яку він пережив усього лише на рік (вона дожила приблизно до 90 років), була видатною особистістю. На відміну від Московської держави, де жінки вищого суспільства у більшості випадків нудьгували в теремах, в Україні XVII століття вони частенько грали значну роль у політиці. Деякі схильні бачити в цьому спадщину традицій Київської Русі, інші – західний вплив.

      Батько і брат Марини були старшинами у Хмельницького й загинули в боях з поляками – батько під Чортковим (1655 р.), а брат – під Охматовим («Дрижиполе») у тому ж році. Сама вона була активним діячем української православної церкви – зокрема, «сестрою» Луцького православного братства. В його реєстрі є такий запис: «Марина Мазепина, подчашина черниговска»17.

      Марина

9

Архив Юго-Западной Руси (далі – АЮЗР.) Т. 1. Ч. III. № СХ. С. 397—400.

10

Присяжна книга 1654 р. – С. 40, 70.

11

Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі – Акті ЮЗР). Т. X. № 7. С. 405.

12

Грушевский М. С. К истории… С. 302.

13

Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки. К., 2003. – С. 27.

14

Там же. № 4. С. 248. М. Грушевский писав із цього приводу: «Тим дивовижніше, що така абсолютно нікчемна купка мала сміливість звернутися до царського посольства з проектом розподілу старих земських урядів». – Грушевский М. К истории… С. 305.

15

Сучасний канадський історик О. Субтельний, автор блискучої праці про «мазепинців», і той в деякій мірі піддався цьому настрою і написав, що Мазепа втілювали симбіоз польської католицької шляхти й українського православного козацького оточення. У відступі від православної віри абсолютно безпідставно звинуватив І. Мазепу і відомий російський історик Б. Н. Флоря. (Флоря Б. Н. Тема конфессионного протистояния в «Летописи» С. Величко. // Вестник церковной истории. 2013. № 3—4. – С. 259—269).

16

«Літопис» Самійла Величка (далі – Величко С. Летопись). Т. II. – С. 342.

17

Лазаревский А. Заметки о Мазепе. // Киевская Старина (далі – КС). 1898. Июнь. – С. 411.