Полліанна. Елінор Портер

не залежало на моїй платні. Та якогось дня мені терпець урветься і я не змовчу. А тоді, звісно – прощавай Ненсі, пакуй манатки. Далебі, що так.

      Старий Том похитав головою.

      – Знаю. Мене теж поривало так учинити. Це природне відчуття, але не найкраще. Повір мені, дитино, не найкраще.

      Похнюпивши голову, старий знову взявся до роботи.

      – Ненсі! – покликав різкий голос.

      – Так, мем, – відгукнулася Ненсі й поквапилася до будинку.

      Розділ 3

      Прибуття Полліанни

      Наступного дня надійшла обіцяна телеграма, у якій повідомлялося, що Полліанна приїде у Белдінґсвіль двадцять п’ятого червня, о четвертій пополудні. Прочитавши телеграму, міс Поллі насупилася й піднялася сходами на горище. Так само насуплено оглянула кімнату.

      У кімнаті на горищі стояло акуратно застелене ліжечко, два жорстких стільці, умивальник, трюмо без дзеркала і маленький столик. Ні фіранок на вікнах, ні картин на стінах. Сонце весь день гріло дах, і у кімнатці було гаряче, наче у розжареній грубі. Через брак москітних сіток, вікна не відчиняли. Жирна муха сердито дзижчала при одному з них, б’ючись об скло і намагаючись вирватися геть.

      Міс Поллі вбила муху і викинула її у вікно (піднявши раму заледве на дюйм), поправила стілець, знову насупила брови і вийшла з кімнати.

      – Ненсі, – озвалась вона до прислужниці за кілька хвилин, ставши у дверях кухні, – я знайшла муху нагорі, у кімнаті міс Полліанни. Напевне, хтось відчиняв вікно. Я замовила сітки від комах, але доки їх привезуть, маєш стежити, щоб вікна лишалися зачиненими. Моя небога приїжджає завтра о четвертій. Я хочу, щоб ти зустріла її на станції. Тімоті відвезе тебе екіпажем. У телеграмі написано: «Світле волосся, червона картата cукня, солом’яний капелюшок». Це все, що мені відомо, але думаю, тобі цього буде достатньо.

      – Так, мем. А… а ви…

      Міс Поллі, безперечно, зрозуміла сенс белькотання Ненсі, бо насупилася і сухо перервала її:

      – Ні, я не поїду. У цьому немає потреби.

      Вона повернулася і вийшла з кухні – турботи з улаштування своєї небоги, Полліанни, міс Поллі завершила.

      Ненсі люто натиснула на розжарену праску й енергійно протягла нею по кухонному рушнику.

      – «Світле волосся, червона картата cукня, солом’яний капелюшок», це все, що їй відомо! Я б крізь землю провалилася від сорому… Отак зустрічати єдину небогу, що їде до тебе через увесь континент!

      Наступного дня, за двадцять четверта, Тімоті й Ненсі виїхали маленьким екіпажем, щоб зустріти гостю. Про Тімоті, сина старого Тома, у містечку казали, що, коли його батько є правою рукою міс Поллі, то Тімоті, щонаменше, її ліва рука.

      Тімоті мав добру вдачу і показний вигляд. З Ненсі вони дуже швидко заприязнилися. Проте сьогодні дівчині було не до звичних балачок з Тімоті – вона цілковито зосередилася на відповідальному дорученні, а щойно вони дісталися станції, одразу побігла на перон.

      Раз по раз Ненсі повторювала подумки: «Світле волосся, червона картата cукня, солом’яний капелюшок». Знову й знову намагалася вона уявити собі, яка насправді та Полліанна.

      – Для