Название | Куля для вовкулаки |
---|---|
Автор произведения | Юрій Сорока |
Жанр | Исторические детективы |
Серия | Ретророман |
Издательство | Исторические детективы |
Год выпуска | 2018 |
isbn | 978-966-03-7113-2, 978-966-03-8232-9 |
Ідилія продовжувалась недовго. Розмови й рух на вулиці стали більш гучними. Настільки, що можливо було розібрати окремі фрази. Говорили польською. Семен зітхнув і перевів погляд з просторів за вікном на спартанський інтер’єр світлиці. За хвилину поставив на стіл порожню чашку й повернувся до Микити:
– Що тут роблять ці поляки?
– З візитом прибули, – недбало відповів Микита, сьорбаючи каву.
– З візитом. Вони надто галасливі. Напевне, потрібно їм сказати, що кошовий навряд чи буде у змозі їх прийняти.
– Так вони не до кошового, – гмикнув Микита.
Семен здійняв брови:
– Цікаво. До кого ж тоді?
– До тебе.
Семен у задумі пригладив вуса. Передчуття не обдурили, а Микита, судячи з усього, уже перекинувся кількома словами з людьми блідого ротмістра й нічого йому не сказав. Спочатку сніданок, справи потім. Він сам так навчив помічника.
Голоси, здається, наблизились. Між ними вирізнявся один, який у досить різкій формі висловлював своє неприязне ставлення до «триклятого схизмата». Семен похитав головою.
– Очевидно, ті голосні розмови є наслідком праведного обурення їх милостей? – запитав згодом. – Обурення з приводу того, що їх не прийняли негайно?
– Саме так, ясний пане, – хитнув головою Пилипенко.
– Ти ще той пройдисвіт, Микито, – голос Семена свідчив, що він скоріше хвалив помічника, аніж мав на меті його відчитати. – Що ж, судячи з одягу вельможного панства, а також із породи їхніх коней, можу припустити, що ці люди не звикли до подібного ставлення. Цей факт підтверджує хоругва з гербом Леліва25. Я можу їх зрозуміти.
Микита насупився.
– А нічого мене хлопом обзивати. І невідомо, хто тут «пся крев»…
Семен посміхнувся й заходився неквапно накладати тютюном свою улюблену люльку.
– Ти вірно все зробив, – зауважив, ударивши кресалом. За чверть години, коли залишки сніданку й посуд було прибрано, а Семен Паливода з поважним виглядом сидів за вкритим зеленою сукняною скатертиною столом, Микита, вислухавши насамперед кілька дошкульних фраз, мав честь запросити гостей до «його мості пана фахівця з розслідувань». Вочевидь така пишна форма рекомендації не мала сильного впливу на представників шляхетного панства, змушеного очікувати на прийом цілу годину. Принаймні очі старшого з них – того самого ротмістра в киреї з соболиним коміром і золотою застібкою, метали блискавки. І якщо його голос не реалізував громів, то лише тому, що шляхетний пан був надто роздратований навіть для цього. Він проігнорував привітання й навіть не думав знімати свою пишну боброву шапку, увінчану павичевим пером. Лише нервово стискав затягнуті в шкіру рукавиці пальці на руків’ї прикрашеної золотом карабели.
25
Леліва – шляхетський герб, який виник на початку XIV сторіччя. Використовувався родиною магнатів Сенявських, а також кількома сотнями інших родин польсько-литовської, а також української шляхти.