З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

виступившего назустріч росіянам Виговського повинен був командувати брат Григорія Гуляницького Степан.

      Роздратований набігом козаків 27 червня, Трубецькой направив до Сосновської переправи частину своїх військ, якими командували Семен Пожарський і Григорій Ромодановський. До сих пір точаться спори відносно кількості московського війська. Гетьман в листі до поляків вказував на 15 тисяч супротивників, і це цікаво, бо виходить, що сам переможець називає одну з найменших кількостей ворогів. Самовидець пише про 20–30 тисяч чоловік, Величко стверджує, що Пожарському було дано «кільканадцять тисяч рейтарів та іншого доброго кінного війська». Польські джерела піднімають чисельність вже до 40–50 тисяч чоловік, а турецький історик Наїма прямо вказує на 50 тисяч. Українські історики Костомаров, Антонович, Дорошенко називають 30 тисяч чоловік в московській армії Пожарського. Найбільш скромне число – 10 тисяч – знаходимо в трудах радянського історика Олійника, але в нього, звісна річ, були причини, щоб не перебільшувати значення успіху українського війська в боротьбі зі «старшим братом». Додамо, що серед підлеглих Пожарському росіян під Сосновкою були і козаки Івана Безпалого у кількості двох тисяч під командуванням полковників Г. Іванова і М. Козловського, а крім кінноти в війську була і деяка кількість піхоти, хоча основну частину складала саме кавалерія. Найбільш боєздатною частиною загону Пожарського були рейтарські полки під началом іноземців-полковників А. Фанстробеля і В. Джонстона з драгунськими ротами (біля 4 тисяч чоловік) – вони, звісно, були ближче за своїми характеристиками до передових європейських армій.

      Щодо кількості військ козаків і татар, то тут існує більша одностайність – 50–60 тисяч чоловік. При цьому більшу частину армії складали татари у кількості 30–40 тисяч. На Пусту Торговицю хан відправив не всіх своїх татар, а «перебраних» – найбільш досвідчену, кращу частину армії. Вірогідно, там в засідці перебували на першому етапі бою 15–25 тисяч ординців, інші ж приймали участь в стартовому зіткненні козаків з московітами на переправі. Знаючи, як розвивалися події надалі, логічно припустити, що незначна кількість татар, що відразу ж вдалася до бою разом з Виговським, була потрібна гетьману і хану, щоб замилити очі московським полководцям, які все ж таки знали, що гетьман привів з собою кримських воїнів. Вони лише не знали, де ці татари і скільки їх насправді.

      Обидві армії зустрілися біля цієї переправи 28 червня. Цей день і увійшов в історію як дата Конотопської битви. Скоріш за все, першими до переправи підійшли росіяни. Наїма свідчить, що татарський роз’їзд виявив московські частини біля переправи і тільки потім було прийнято рішення атакувати саме війська Пожарського, а не залишені під Конотопом і більш чисельні сили Трубецького[72].

      Літописи донесли до нас настрій, який царив в російському таборі. Якщо більш досвідчені воєводи вагалися і не були впевнені, чи потрібно переходити

72

Акуратність у використанні джерел вимагає від нас передати і дещо відмінний від наведеного хід подій, який надає в своєму літописі Величко. За його словами, 28 червня Виговський не чекав на росіян на переправі після бою з передовими частинами Трубецького, що відбувся напередодні. На світанку 28 червня гетьман атакував частини І. Безпалого біля Конотопа. І навіть після цього він не відійшов від міста. Бачачи дуже невелику кількість людей у супротивника, Трубецькой відправив проти нього Пожарського. Відбулася ще одна сутичка під Конотопом, в якій Виговський, ясна річ, відступив. Пожарський погнався за ним і на плечах ворогів переправився через Куколку.