Мацюсеві пригоди. Януш Корчак

наскільки й красивим. Але такий мир створив для нас надзвичайні фінансові труднощі. Ми подолаємо їх, тому що в нас є досвід, тому що ми прочитали багато мудрих книжок, тому що ми обережні, тому що все вміємо, і коли король Мацюсь виявить нам таке ж довір’я, яким користувалися ми перед війною, коли забажає прислухатися до наших порад…

      – Пане прем’єр-міністр, – вихопився Мацюсь, – годі цієї балаканини. Справа не в порадах, а в тому, що ви хочете керувати, а мені призначаєте роль порцелянової ляльки. Так от я кажу: хай йому грець, хай йому сто тисяч чортів – я не згоден!

      – Ваша королівська величність…

      – Годі! Не згоден і край! Я король – і королем залишуся.

      – Прошу слова, – озвався міністр юстиції.

      – Будь ласка, тільки якомога коротше.

      – Згідно з законом: додаток п’ятий до параграфа 777555, книга XII, том 814 Зведення законів та наказів, сторінка п’ята, рядок чотирнадцятий, читаємо: «Якщо престолонаступникові не сповнилося двадцяти років…»

      – Пане міністр юстиції, мене це не обходить.

      – Розумію: ваша королівська величність хоче обминути закон. Я готовий назвати такий закон, за яким це передбачено. Є параграф 105, том 486.

      – Пане міністр юстиції, мене це не обходить.

      – І на це є закон. «Якщо король нехтує законами, передбаченими параграфами…»

      – Годі-бо, холера на вашу голову, а то…

      – І про холеру є закон. «В разі виникнення епідемії холери…»

      Мацюсеві увірвався терпець, він ляснув у долоні. В зал увійшли солдати.

      – Заарештуйте цих панів! – наказав Мацюсь. – Відведіть їх у в’язницю.

      – І на це є закон! – скрикнув радо міністр юстиції. – Це називається військовою диктатурою… О, а це вже беззаконня! – зойкнув він, коли солдат стусонув його прикладом попід ребра.

      Міністри, бліді мов крейда, поплентались до в’язниці. Військовий міністр лишився на волі, віддав честь Мацюсеві і вийшов.

      Запала могильна тиша. Мацюсь зостався сам. Заклавши руки за спину, він довго походжав по залу. І щоразу, проходячи повз дзеркало, дивився в нього й думав: «Я трохи схожий на Наполеона».

      – Що ж тепер робити?

      На столі лишилася купа паперів. Може, підписати їх? А чому на одних зазначено «дозволяю», на інших «відкласти» або «заборонити»? Може, не всіх міністрів слід було заарештовувати? Може, взагалі не слід було цього робити? Що ж тепер буде? І за що, власне? Що лихого вони вчинили? Правду кажучи, Мацюсь діяв безглуздо. Чого так поквапився з укладенням миру? Міг же викликати міністрів, і міністр фінансів, напевно, нагадав би про контрибуцію. Хто міг знати, що є там якісь контрибуції? Бо й справді. Чому повинен платити той, хто переміг? Зрештою, вони ж самі й почали. А може, написати королям? Їх аж троє, їм легше заплатити, ніж йому одному. Але як пишуться такі послання? Як він казав, цей міністр: том 814. Скільки ж є таких книжок? А Мацюсь за все життя прочитав лише дві збірки оповідань та біографію Наполеона. Це надто мало.

      Дедалі важчі