Дама з покритою головою. Femme couverte. Анастасія Байдаченко

437—1461); байстрючка Жанна (1423—?) – позашлюбна дочка графа д’Етана.

Придворні Бретонського двору:

      Олів’є де Пріоле – скарбничий і сповідник графа д’Етана.

      Рауль Моро – метрдотель графа д’Етана.

      П’єр Гіллар, Жан Пенсон, Жан Пуату, Жан Плюможа – на службі у графа д’Етана. Рене де Бретейль (1392—?) – придворна дама герцогині Бретонської.

      Філіпп де Прюнель (1401—?) – паж герцога Орлеанського, пізніше – джура графа де Рішмона, перебував на службі у графа д’Етана.

      Марі де Прюнель (1405—1434) – його дружина, придворна дама графині д’Етан.

      Їхні діти:

      Жан (1421—?), Філіпп (1422—?), Жак (1423—?), Шарль (1424—?), Анна (1425—?).

      Жанна де Белльваль (1380—1439) – вихователька Маргарити Орлеанської.

      Месір Коллар – сповідник та секретар графині д’Етан.

      Сильвіо – лікар та астролог графині д’Етан.

      Анна де Бейі, Франсуаза да Кларсі , Катрін де В’єнон, Андреа де Бларю, Жанна де Ретуле, Маргарита де Прей, Клеманс де Тр еж’ є – дами графині д’Етан.

Рід Пантьєврів, що оскаржує владу Монфорів над Бретанню:

      Маргарита Кліссон (1366—1441) – вдова Жана де Шатійона, графа де Пантьєвра.

      Її діти:

      Олів’є (†1433), Шарль (†1434), Жан (†1454), Гі (†1455).

Рід герцога Орлеанського, племінники короля Франції Шарля VI, кузени Шарля VII, троюрідні родичі Монфорів та герцогів Бургундських:

      Шарль (1394—1465) – герцог Орлеанський, поет, в англійському полоні з 1415 року, син убитого за наказом Жана Безстрашного Луї Орлеанського.

      Філіпп де Вертю (1396—1420) – його брат.

      Жан Ангулемський (1399—1467) – брат герцога Орлеанського, в англійському полоні з 1412 року.

      Маргарита (1405—1466) – сестра герцога Орлеанського, дружина Рішара д’Етана.

      Жан де Дюнуа, прозваний Орлеанським Бастардом (1403— 1468) – зведений брат герцога Орлеанського.

      Ізабелла (1406—1498) – мадам де Вандом, зведена сестра герцога Орлеанського.

Рід герцога Бургундського, двоюрідні племінники короля Франції Шарля VI, троюрідні родичі Шарля VII та принців Орлеанських:

      Філіпп Добрий (1396—1467) – герцог Бургундський, син убитого під Монтеро Жана Безстрашного.

      Маргарита Бургундська (1393—1441) – його сестра, дофіна Франції, пізніше – графиня де Рішмон.

      Анна Бургундська (1404—1432) – сестра герцога Бургундського, герцогиня Бедфорд.

Валуа, королівський дім Франції:

      Шарль VI (1368—1422) – король Франції.

      Ізабелла (Ізабо) Баварська (1370—1435) – королева Франції.

      Луї (1396—1415) – дофін, одружений з Маргаритою Бургундською.

      Жан (1398—1417) – дофін.

      Шарль (1403—1461) – дофін, пізніше – король Франції Шарль VII, молодший брат герцогині Бретонської.

      Марі Анжуйська (1404—1463) – дофіна, пізніше – королева Франції.

      Йоланда Анжуйська (1381—1442) – теща Шарля VII, мати Марі Анжуйської.

Ланкастери, королівський дім Англії, далекі родичі королів Франції:

      Жанна Наваррська (1370—1437) – королева-вдова, мачуха Генріха V, за першим шлюбом – герцогиня Бретонська, мати герцога Бретонського, Артюра де Рішмона, Жиля де Шантосе, Рішара д’Етана та їхніх сестер.

      Генріх V (1386—1422) – король Англії.

      Катрі Валуа (1401—1438) – дочка короля Франції Шарля VI, дружина Генріха V, королева Англії.

      Томас, герцог Кларенс (1388—1421) – брат Генріха V. Джон, герцог Бедфорд (1389—1435) – брат Генріха V.

      Річард (1405—1435) – позашлюбний син герцога Бедфорда, джура герцога Кларенса.

      Гемфрі, герцог Глостер (1390—1447) – брат Генріха V.

      Пролог

      1415

      – Дамуазель має поводитися чемно, – від старої няньки віяло вогкістю підвалу. – За будь-яких обставин. Не пручатися волі родини, слова не мовити, допоки до неї не звернуться, і не піднімати очей. І в усьому слухатися месьє де Шантосе, він за вас відповідає, допоки не передасть нареченому.

      Холодні, наче з крижаної води, тремтливі вузлисті пальці перевірили, чи всі ґудзики на комірі-стійці сукні застібнуто. На висохлому, зморщеному, як печене яблуко, обличчі старої італійки з’явилась подоба усмішки.

      – Я знаю. І завжди знала. Хіба у вас були приводи докоряти мені, мадам? – знизала плечима Маргарита та знаком наказала пажу відчинити старезні, всипані павутинням тріщин двері. З дитинства вона була привчена до того, що принцесі не потрібно відкривати рота, коли вона може віддати наказ жестом.

      Позолота на дерев’яній різьбі геть потьмяніла та потріскалася, мимоволі нагадуючи про втрачену могутність родини герцогів Орлеанських. За життя покійного герцога його дочка могла вийти заміж за дофіна, спадкоємця французької корони, а тепер шлюб із молодшим братом герцога Бретонського вважався вдалою партією.

      Принцесу Орлеанську вперше вбрали по-дорослому,