Козак Байда, або Хортицька Січ. Дмитро Воронський

на оленя. Аж тут його сполохала ота звірюка, – усміхнувся він. – А як ти, Роксано, надибала його в лісі?

      – Ой, та я частенько ходжу в ліс по гриби! А цього разу зайшла-таки далеченько. А тут ота тварюка звідкись вилізла, та як зареве! А я жбурнула кошик з грибами йому в пельку та й дременула…

      Дівчина продовжувала розказувати. Але Дмитро вже не розрізняв окремих слів. Ніжний дівочий голос струменів в його душу якоюсь чарівною музикою, що її він ніколи ще досі не чув. Від цього голосу молодикові ставало так гарно на душі…

      Роксана, розбалакавшись, стала оповідати про своє життя в селі, водночас тихцем позираючи на незнайомця. Дмитро був на дві голови вищий за неї, мав овальне обличчя, карі очі, прямий ніс, голене підборіддя було трохи видовжене. Чепурні чорні вуса ховали кутики вуст, волосся на голові було коротко підстрижене. Її пильне око помітило й дорогий сукняний одяг, на ногах – нові шкіряні чоботи, він мав на спині сагайдак зі стрілами, майстерно прикрашений срібними візерунками…

      Незабаром вони вийшли на галявину. Звідти вже можна було роздивитися білі хатки під солом’яними стріхами.

      – Ось уже й наше Загороддя! – вигукнула дівчина.

      Дмитро отямився від солодкого напівзабуття, в яке був поринув. Уперше в житті молодик відчув у грудях неясний трепет. «Ну ж бо, кажи», – подумки мовив він до себе і набрав повні легені.

      – Роксано… Ти така гарна… – видихнув Дмитро.

      – Овва, – грайливо мовила дівчина, і її білі щічки зарожевіли.

      – Ти… дуже мені сподобалась, – мовив він. – А чи подобаюсь я тобі?

      Роксана підвела голову, глянула на Дмитра, личко її розчервонілося ще дужче.

      – Так… ти теж мені подобаєшся… – стиха мовила вона.

      – Я вподобав тебе тої ж миті, як побачив. Може, ми створені Богом одне для одного? – гаряче прошепотів рятівник і пригорнув до себе дівчину. – Вийдеш за мене, красуне? – І молодик, нахилившись, палко поцілував дівчину в рожеві вуста…

      Дівчина злякано шарпнулась, а потім обвила чоловічу шию тонкими руками.

      – Я згодна… – нечутно прошепотіла вона. – Тільки ж… спочатку треба спитати дозволу в мого батька…

      – Ну то спитай… А завтра по обіді приходь на це місце. Я тебе буду чекати…

      Молода пара, домовившись, ще трохи погомоніла про щось сокровенне і розійшлася. Роксана пташкою полетіла до села, а захмелений чоловік, не відчуваючи під собою ніг, подався у Вишнівець.

      Молодик дорогою все згадував вродливицю і сам не зчувся, як минув замкову браму. Тоді зайшов на стайню, де довгошиї коні хрумали сіно. Дмитро вирішив підкинути своєму улюбленцеві сіна і вже взявся за вила. У цей час із закутка вийшов гостроносий чоловік, вухо якого було спотворене диким конем. То був Грицько, старший конюх. Побачивши ззаду постать, що нагнулася з вилами, Грицько насупив брови і грізно гукнув:

      – Гей, ледащо! Я тебе всюди шукаю! Чом і досі не почистив князевого коня?

      Дмитро розвернувся. Брови Грицька злякано стрибнули вгору, гострий