Название | І-цзін. Книга змін |
---|---|
Автор произведения | Коллектив авторов |
Жанр | Религиозные тексты |
Серия | Істини |
Издательство | Религиозные тексты |
Год выпуска | 1000 |
isbn | 978-966-03-8048-6 |
Повне нове пізнання досягнуте. Більше того – воно засвоєне остаточно. Це дає можливість не тільки знати, але й уміти. Те, що раніше було особистою обмеженістю, не здатне більше обмежувати. Те, що раніше здавалося темною печерою, з якої треба вирватися на світло, більше не затьмарює. Людина правильно прожила час необхідності очікування. Вона отримала доступ до вершин пізнання світу і тим самим набула можливість без шкоди для себе опуститися в похмурі глибини світу. І саме в них до неї повертаються творчі сили, накопичені на перших трьох підготовчих щаблях очікування. Їхня дія віддзеркалює в собі характер усього цього часу очікування. Вони приходять, як три неквапливі гості. Необхідно поставитися до них із повною повагою, бо від них залежить остаточний успіх. Це сили молодості, які отримують можливість повторно проявитися в старості, щоб реалізувати завершення єдності біографії людини. Ці думки текст висловлює в притаманній для нашої пам’ятки образності: «Слабка риска – нагорі. Увійдеш у печеру. Буде прихід трьох неквапливих гостей. Ушануєш їх, і врешті-решт буде щастя».
№ 6. Сун. Суд
Очікування корисне. Воно може і має бути наповнене самоконтролем. Певна річ, це тимчасовий відхід від зовнішнього світу та занурення у себе. Така розбіжність зовнішнього та внутрішнього показана навіть у символіці гексаграми. Тут нагорі, в зовнішньому – небо (творчість), а внизу, всередині – вода (небезпека). Сутність неба – в його прагненні підійматися, так само, як сутність води – в її прагненні текти вниз. Між ними – конфлікт, позивання, тобто суд. Але вода віддзеркалює в собі творче небо, вона пронизана його силами. Це показано і в триграмі води, де світлова риска занурена в середину двох тіньових рисок. Пильне збереження у внутрішньому цієї віддзеркаленої суті неба призводить до гармонійного єднання з ним. Але будь-яке надмірне доведення справи до краю тут згубне, бо проявиться до кінця сутність води, яка тяжіє вниз і віддаляє від неба. Натомість, якщо не піддаватися її тяжінню, а дивитися на небо як на вищий людський ідеал творчості, якщо побачитися з великою людиною, то буде добробут, і навпаки: його не буде, якщо кинутися самостійно в потік життя. На шляху пізнання речей тут так само. Має бути вимовлене міркування про співвідношення вже відомого та знову набутого досвіду. Такий суд має не тільки негативний бік осуду, але (чи не більшою мірою) і позитивний бік міркування про помилки і звільнення від них. Тим більше, що в такій сфері це суд людини над собою – суд кращого, що є в людині, над її помилками та хибами, суд творчості над пасивною відсталістю та подолання її. Це все конденсоване в тексті: «Суд. Власникові правди – перешкода. Пильність і врівноваженість – на щастя. Крайнощі – до жалю. Сприятливо побачитися з великою людиною. Несприятливий брід через велику ріку».
Усе