Стоїк. Теодор Драйзер

у Франції. Чому б не поїхати туди, не запропонувати їм щось нове? Що ти думаєш про те, аби зайнятися міським транспортом у Лондоні? Або деінде? У будь-якому разі, давай поїдемо з Америки.

      Він схвально посміхнувся.

      – Знаєш, Беві, – сказав він, – хоч є в цьому щось неприродне – вести таку ділову розмову і при цьому дивитися в твої сині очі, бачити твоє золоте волосся, але ж усе, що ти говориш, цілком розумно. У середині наступного місяця, а можливо й раніше, ми вирушимо за кордон – ти і я. А там уже, думаю, я зможу знайти щось, що буде тобі до вподоби, адже менше ніж рік тому мені пропонували щось, пов’язане з підземною залізницею в Лондоні. Тоді я був надто заклопотаний справами тут і не мав часу на щось інше. Але тепер… – і він поплескав її по руці.

      Уже встигло поночіти, коли вона вийшла від нього, спокійна, стримана, усміхнена, й сіла до екіпажа, який Ковпервуд викликав для неї.

      Через декілька хвилин і сам Ковпервуд, наче окрилений, вийшов на вулицю, думаючи про те, як завтра викличе юриста й доручить йому влаштувати зустріч із мером і деякими впливовими людьми міста, аби обговорити – у який спосіб і на яких умовах він позбавиться від своїх різноманітних і величезних активів. А потім… потім буде Береніс. Одна велика мрія його життя здійснилася. То й що, як він зазнав поразки! Врешті, нема ніякої поразки! Життя – це любов, а не тільки гроші.

      Розділ 4

      Пропозиція, про яку згадав Ковпервуд у розмові з Береніс, була зроблена йому близько року тому двома англійськими підприємцями, містером Філіпом Геншо та містером Монтег’ю Грівзом. Вони надали йому листи від декількох добре відомих банкірів та маклерів з Лондона й Нью-Йорка, що рекомендували їх як підрядників з великим досвідом у будівництві залізниць, міського транспорту та заводів в Англії та інших країнах.

      Деякий час тому вони інвестували десять тисяч фунтів стерлінгів у Електротранспортну компанію (англійська компанія, організована з метою розвитку залізничних підприємств) у будівництво підземної залізниці довжиною чотири-п’ять миль, що мала пройти від Чаринг-Крос – в центрі Лондона – до Гемпстеда, що віднедавна почав перетворюватися на великий житловий район. Обов’язковою умовою цього проекту було те, що майбутня лінія мала забезпечити пряме сполучення між Чаринг-Крос (кінцева станція Південно-Східної залізниці, що обслуговувала південні і південно-східні узбережжя Англії і була однією з головних артерій сполучення з континентом) і Юстон-стейшн, кінцевою станцією Лондонської і Північно-Західної залізниці, що обслуговувала північно-західні райони й доходила до Шотландії.

      Містер Грівз і містер Геншо повідомили Ковпервуду, що Електротранспортна компанія мала капітал у тридцять тисяч фунтів стерлінгів. Їй вдалося провести через обидві палати парламенту акт, що давав їм право на будівництво й експлуатацію цієї залізничної лінії, а також повне володіння нею. Одначе задля цього, всупереч суспільній думці англійців про свій парламент, компанії довелося витратити чималеньку суму грошей – причому не на підкуп