Стоїк. Теодор Драйзер

що вашою роботою в маклерській фірмі, яку я для вас влаштую, керуватиму я сам. Сподіваюся, ми добре зрозуміли один одного?

      – Так, містере Ковпервуд! – відповів з посмішкою Толліфер, піднімаючись зі стільця.

      – Гаразд. Можливо, ми тепер з вами не скоро побачимося знову, але ви отримаєте від мене вказівки. Я подбаю про те, щоб на ваше ім’я був відкритий рахунок. Думаю, це все. До побачення!

      Це прощання, що супроводжувалося спокійним відстороненим поглядом, знову змусило Толліфера ще раз гостро відчути, яка глибока прірва відокремлює його від цієї людини.

      Розділ 14

      Ця несподівана розмова надзвичайно підбадьорила Толліфера. Вийшовши з контори Ковпервуда, він негайно відправився на П’яту авеню подивитися на його розкішний палац. Оглянувши з усіх боків цей італійський палаццо з його чудовою архітектурою і ліпними прикрасами й відчуваючи присмак якоїсь дивної пригоди, він гукнув кеб і поїхав до ресторану «Дельмоніко», на розі П’ятої авеню й Двадцять сьомої вулиці. У години сніданку цей ресторан наповнювали найамбітніші представники нью-йоркського суспільства: театральні зірки, художники, адвокати, журналісти та інші знаменитості сходилися тут, аби подивитися на інших і показати себе. Толліфер пробув там недовго, але встиг перемовитися щонайменше з шістьома помітними представниками цього світу, а завдяки своїй жвавій і самовпевненій поведінці привернув до себе увагу й багатьох інших.

      Тим часом Ковпервуд віддав розпорядження в Центральне акціонерне кредитне суспільство, де він був акціонером і одним із директорів, повідомити певного Брюса Толліфера, що проживає в пансіоні «Альков» на П’ятдесят третій вулиці біля Парк-авеню, що він прийнятий на роботу до спеціального розрахункового відділу і, якщо він негайно з’явиться, йому будуть дані інструкції у зв’язку з покладеним на нього дорученням. З’явившись того ж дня за викликом і отримавши аванс місячної платні з розрахунку двісті доларів на тиждень, Толліфер відчув себе на сьомому небі. Він вирішив почати з того, щоб ознайомитися з біографією Ковпервуда й особливо з його життям у Нью-Йорку, і взявся обережно довідуватися не тільки серед журналістів і репортерів, але й серед завсідників шикарних ресторанів і кабачків на Бродвеї та на Сорок другій вулиці – в «Джилсі-Хаус», в «Мартініці», в «Мальборо», в «Метрополітені» – цій Мецці світських гульвіс.

      Дізнавшись, що Ейлін інколи бачили в товаристві того чи іншого актора в деяких ресторанах, на перегонах або в інших громадських місцях, він вирішив, що спочатку треба завести знайомства в тих компаніях, де вона може з’явитися: бути представленим їй за всіма правилами – звісно це найкращий можливий успішний початок.

      А Ковпервуд, вирішивши для себе проблему соціального ескорту для Ейлін, відчув нарешті полегкість і отримав змогу спокійно зайнятися ліквідацією своїх чиказьких підприємств чи хоча б деяких із них. Водночас він чекав результату переговорів Коула із представниками лінії Чаринг-Крос. Тут його головною