Стоїк. Теодор Драйзер

Марність усіх зусиль, всіх колишніх мрій і сподівань!

      Яка насмішка – цей чудовий палац з його картинними галереями, скульптурами, гобеленами! Адже Ковпервуд, її чоловік, так рідко тепер навідується сюди. А коли він тут, то завжди поводиться стримано і холодно, хоч і удає перед слугами турботливого чоловіка. А вони плазують перед ним, адже він тут хазяїн, він розпоряджається всім і всі від нього залежать. Якщо ж вона, не витримавши, намагалася висловити йому своє обурення, він одразу ставав таким уважним, ласкавим, гладив її по руці й говорив: «Послухай, Ейлін! Ти маєш пам’ятати: ти завжди була й будеш місіс Френк Ковпервуд, а отже, не забувай про нашу угоду».

      І якщо в обуренні вона починала кричати або плакати, так що в неї тремтіли губи, навіть вибігала з кімнати, він ішов слідом за нею й умовляв так м’яко й переконливо, що вона врешті погоджувалася на все. Якщо ж йому цього не вдавалося досягти, він надсилав їй квіти, запрошував увечері до опери – і такі вчинки незмінно перемагали її впертість і слабкість. Адже з’являтися з ним на людях, хіба це не означало, принаймні почасти, що вона його дружина і господарка його будинку?

      Розділ 11

      Де Сото Сіппенз, прибувши до Лондона з декількома потрібними йому помічниками, зняв будинок у Найтсбріджі й одразу почав збирати різні відомості, що, на його думку, могли знадобитися Ковпервудові.

      Перше, що вразило його, був той факт, що дві старі підземні лондонські лінії – Метрополітен і Районна, тобто внутрішнє кільце, як її називали – утворювали петлю, подібну до тієї, якою так вигідно для себе скористався Ковпервуд при будівництві міської вуличної мережі в Чикаґо і що завдало таких збитків його конкурентам і обурило їх проти нього. Ці лондонські лінії першої підземної залізничної дороги у світі, дуже погано обладнані, що й дотепер користуються паровою тягою, фактично охоплювали й включали у свою мережу всі головні ділові центри. Таким чином, вони являли собою ключ до всієї мережі підземних залізниць у Лондоні. Вони йшли паралельно одна одній приблизно на відстані милі, замикаючись кінцями, щоб потяги тієї й іншої лінії могли робити наскрізні рейси, й обслуговували весь район, починаючи з Кенсінгтона й Падінгтонського вокзалу на заході, аж до Олдгейта біля Англійського банку на сході. Отож усі головні вулиці, діловий центр, квартали, де перебували магазини, театри, найбільші й розкішні готелі, вокзали й будинок парламенту – все було охоплено цими лініями.

      Сіппенз швидко з’ясував, що ці лінії через зношене обладнання й недолуге керівництво ледве окупають витрати на них. Але їх можна зробити набагато більш дохідними, оскільки, окрім омнібусів, ніякого іншого зручного сполучення між цими районами не було.

      Більше того, застаріла система парової тяги на підземних залізницях викликала все більше й більше невдоволення публіки; і молоді фінансисти, що цікавилися будівництвом підземки, схоже, мали бажання переобладнати лінії, пустити електричні потяги й повністю їх оновити. Одним