Лабіринт духів. Карлос Руис Сафон

про делікатну тему особистого характеру і що з причин, які справи не стосуються, він воліє спершу прозондувати ґрунт, щоб дізнатися, чи має підстави його підозра, що Мартін досі на сцені.

      – І що сталося далі?

      – Каскос, не довго думаючи, узявся писати квітчасті листи своїй колишній коханій.

      – І отримав відповідь?

      – А, шельмо, як тебе зацікавили альковні інтриги…

      – Варґасе, зосередься.

      – Пробач. Отож, вертаючись до справи. Попервах жодної відповіді Каскос не отримав. Беатріс, яка незадовго перед тим стала матір’ю і дружиною, нехтувала всіма зальотами цього Дон-Жуана низького штибу. Але Каскос не здавався і навіть почав думати, нібито дістав унікальну можливість повернути собі те, чого його позбавили.

      – Над шлюбом Даніеля й Беатріс збираються чорні хмари?

      – Хтозна. Пара доволі молода, одружилися поспіхом, та ще й зробивши дитину, перш ніж стати під вінець… Крихка споруда. Але минає тиждень за тижнем, а Беатріс не відповідає на листи свого колишнього. А Вальс стає дедалі наполегливішим. Каскос починає нервуватися. Вальс натякає на неприємності для нашого героя. Каскос надсилає останнього листа й запрошує колишню кохану на таємне побачення до номера-люкс у готелі «Рітц».

      – Беатріс прийшла?

      – Ні. А ось Даніель прийшов.

      – Її чоловік?

      – Атож.

      – Беатріс розповіла йому про листи?

      – Або він сам їх знайшов… Хай там як, Даніель Семпере з’являється в готелі й, коли наш жевжик у напахченому халаті, капцях і келихом шампанського в руці відчиняє йому двері, молодчина Даніель дає йому прочухана й добряче підрихтовує мармизу.

      – Цей Даніель починає мені подобатися.

      – Не поспішай із висновками. За словами Каскоса, якому обличчя болить ще й досі, Даніель ледь-ледь не задушив його. І завадило цьому лише втручання поліціянта в цивільному, який несподівано опинився там.

      – Яким чином?

      – Цей пункт цілковито незрозумілий. Моя здогадка: за поліціянта видав себе спільник Даніеля Семпере.

      – А потім?

      – А потім Каскос, підібгавши хвоста, повертається до Мадрида з розфарбованою пикою, тремтячи від страху перед тим, що мав розповісти Вальсові.

      – І що Вальс сказав на це все?

      – Міністр мовчки вислухав Каскоса й змусив того присягнути, що нікому не розкаже ні про те, що сталося, ні про те, що він його попросив.

      – Та й по всьому?

      – Здавалося, що так, доки за кілька днів до свого зникнення Вальс не подзвонив Каскосу знову й не призначив йому зустріч у своєму маєтку. Він не уточнив, про що хотів поговорити, але, ймовірно, про щось, пов’язане з родиною Семпере, Ізабеллою і таємничим Давидом Мартіном.

      – І на цю зутріч Вальс так ніколи й не з’явився.

      – І тут уже нічого не поробиш, – підсумував Варґас.

      – А що ми знаємо про цього Давида Мартіна? Ти встиг про нього щось дізнатися?

      – Небагато. Але те, що мені вдалося з’ясувати, обіцяє куди більше. Забутий усіма письменник і – увага! – в’язень замку Монтжуїк у