Название | Замок |
---|---|
Автор произведения | Франц Кафка |
Жанр | Зарубежная классика |
Серия | Істини |
Издательство | Зарубежная классика |
Год выпуска | 1922 |
isbn | 978-966-03-7961-9 |
– Але я його не бачив, – відповів господар, – хоча майже весь час був у коридорі.
– Тут його немає, – спокійно сказала Фріда.
– Можливо, він заховався, – припустив господар. – Він справляє враження людини, здатної на все.
– На таке йому не вистачить хоробрості, – сказала Фріда і сильніше натиснула своєю ногою на груди К.
У ній було щось радісне й вільне, чого К. раніше не помітив, і це виявилося ще несподіваніше, коли вона раптом засміялася, і зі словами: – А раптом він заховався тут, унизу? – нахилилася до К., швидко його поцілувала, знову випросталася й заклопотано сказала:
– Ні, тут його немає.
Але й господар здивував К., коли раптом сказав:
– Мені неприємно, що я не маю певності, чи цей чоловік пішов геть. Ідеться не лише про пана Кламма, а про заборону. Вона дійсна як для вас, панно Фрідо, так і для мене. За шинквас відповідаєте ви, решту будинку я огляну. На добраніч! Приємних вам снів!
Не встиг він вийти з кімнати, як Фріда вже згасила світло і опинилася внизу біля К.
– Мій коханий! Мій солоденький! – шепотіла вона, але не торкалася К., лежала, розкинувши руки, мов непритомна від кохання, напевно, в такому щасливому стані час видавався їй нескінченним, і вона більше прозітхала, ніж проспівала якусь коротеньку пісеньку. К. все ще перебував у задумі. Раптом вона спохопилася і почала тягнути його до себе, скімлячи як дитина:
– Ходімо! Тут унизу можна задихнутися!
Вони обійнялися, її маленьке тіло затремтіло в руках К., і вони покотилися по підлозі в забутті, з якого К. раз по раз марно намагався вивільнитися, прокотилися трохи і гупнули об двері, за якими був Кламм, а далі затихли в пивних калюжах та недоїдках на підлозі. Так минали години, години спільного ритму дихання і серцебиття, години, протягом яких К. не міг позбутися відчуття, що він заблукав або опинився так далеко, де перед ним не бувала жодна людина, так далеко, що тут навіть повітря складалося з інших елементів, ніж удома, і в цьому повітрі можна задихнутися від цієї відчуженості і від її безглуздих спокус, але нічого не вдієш, мусиш іти далі, щоб загубитися зовсім. Тому спочатку його не злякало, а швидше видалося втішним просвітленням, коли з кімнати Кламма пролунав глибокий голос, який байдуже наказував:
– Фрідо!
– Фрідо! – прошепотів К. у вухо Фріди і таким чином передав наказ далі.
За звичкою, здається, вродженою, Фріда спершу хотіла слухняно підхопитися, але потім спохопилася. Вона потягнулася, засміялася і сказала:
– Хіба я піду до нього? Я ніколи більше до нього не піду.
К. хотів заперечити, хотів переконати її піти до Кламма, навіть почав збирати шматки її подертої блузки, але так і не зміг нічого сказати, він був занадто щасливий обіймати Фріду, занадто налякано-щасливий, йому здавалося, що якби вона покинула його, то його покинуло б усе, що він має. І Фріда, ніби відчувши його підтримку, стиснула кулак, стукнула ним у двері і крикнула:
– А