Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

його кроків, ледь чутний у тиші, і нагадував борсання пташки в кущах.

      – Андергілле, зробіть милість, – сказав поліціянт, – біжіть до ставка й подивіться, що там і як. Ну, а ви хто такий? – спитав він, різко зупиняючись – Ім’я, прізвище?

      – Майкл Флуд, – відповів незнайомець викличним тоном. Він був маленький, миршавий, з непомірно довгим гачкуватим носом на вузькому та сухому, немов пергаментному обличчі, блідість якого була особливо помітна, відтіняючою вогняно-рудою шевелюрою. – Я тут, маю запевнити, ні до чого. Коли я прийшов, він уже лежав мертвий, і мені стало страшно. Я з газети, хотів взяти у нього інтерв’ю.

      – Коли ви, газетярі, берете інтерв’ю у знаменитостей, – зауважив Беґшоу, – то вам доводиться перелізати для цього через садову огорожу?

      І він суворо вказав на подвійний ланцюжок слідів, що тягнулися алеєю до квіткової клумби.

      Чоловічок, котрий назвався Флудом, також напустив на себе суворого вигляду.

      – Кожному газетному репортеру інколи доводиться перелізати через якісь огорожі, – сказав він. – Я довго стукав у вхідні двері, але так і не достукався. Гадаю, що лакей кудись відлучився.

      – А звідки ви знаєте, що він відлучився! – спитав слідчий, дивлячись на нього з підозрою.

      – Та тому, – відповідав Флуд із явно удаваним спокоєм, – що не я один ліз через садові огорожі. Досить імовірно, що і ви зробили те саме. У будь-якому разі, і лакей це зробив, я тільки хвильку тому бачив, як він зістрибнув із огорожі біля самої хвіртки, по той бік саду.

      – Але чому ж він не скористався хвірткою? – продовжував допит Беґшоу.

      – Звідки ж я можу знати? – огризнувся Флуд. – Імовірно, тому, що вона замкнена. Питайте у нього, а не у мене, он він якраз повертається.

      І справді, біля будинку з’явилася ще чиясь невиразна тінь, ледь помітна в напівтемряві, пронизаній слабким електричним світлом, а потім стало видно широкоплечого чолов’ягу у червоному жилеті, одягненому поверх заношеної до неймовірності лівреї. Він квапливо, але спокійно й упевнено наближався до бічних дверцят будинку, коли окрик Беґшоу змусив його зупинитися. Слуга неохоче підійшов, і можна було тепер роздивитися жовтувате обличчя з азійськими рисами, яким цілком відповідало прилизане синяво-чорне волосся.

      Беґшоу різко повернувся до чоловіка, котрий назвався Флудом.

      – Чи може хоча б хтось у цій окрузі, – спитав він, – засвідчити вашу особу?

      – У цій країні таких знайдеться небагато, – буркнув репортер. – Я тільки нещодавно переїхав сюди з Ірландії. Єдиний, кого я знаю в тутешніх краях, це священик церкви Святого Домініка, патер Браун.

      – Ви обоє будьте ласкаві залишатися тут, – сказав Беґшоу. І додав звертаючись до лакея: – А вас я прошу піти в будинок, зателефонувати до церкви Святого Домініка і попросити патера Брауна приїхати сюди якнайшвидше. Та дивіться, без фокусів.

      Поки енергійний нишпорка вживав заходів на випадок можливої втечі затриманих, його приятель, як