Офіцер із Стрийського парку. Андрій Кокотюха

ніби нічого не сталося, – що люди, подібні до Яблонського, мають у крові гонор. Як наслідок, вони дуже самовпевнені. Не плутати з упевненістю у собі, панове.

      – До чого це ви?

      – До того, пане Кошовий, що самовпевненість могла зіграти з нашим капітаном злий, навіть смертельний жарт. Він збирався на зустріч із людиною, яку зневажав. Отже, з висоти свого становища не оцінював належним чином. Це стосується передусім ймовірних загроз, котрі йшли від тієї особи. Напад зненацька пояснюється цим. Згодні, пане Кошовий?

      – Так.

      Клим визнавав Віхурину правоту, бо й сам дійшов схожої думки.

      – Коли так, маєте погодитись: Яблонський не міг, а напевне зневажав будь-якого представника вашої, української спільноти. Недооцінив, неправильно прорахував рівень небезпеки. Та в цілому від вашої версії, згідно з якою українець у нашому випадку не міг убити поляка через наведені вами аргументи, не лишається каменя на камені. Хіба я не правий?

      – Так. Праві.

      – Нас тут щось ще тримає?

      – Ні.

      – Тоді йдемо. Місце не з приємних.

      На цих словах санітар накрив простирадлом тіло вбитого офіцера від маківки до п’ят.

      До дирекції не пішли – вступили в найближчу кав’ярню, яку вдалося відшукати.

      За мовчазною згодою сторін та без дискусій Кошовий замовив пляшку наливки Бачевських і ковбаски, до яких товариство інтересу не виявило. Віхура випив першу чарку на рівних з усіма, запив кавою, дочекався, поки пан Томаш закурить, а Клим – упорається з половиною ковбаси, після чого запитав:

      – Щось дізналися для себе цікавого, пане Кошовий?

      – Дещо.

      – А конкретніше? Думаю, ми з колегою маємо право знати.

      – Все одно ваш колега може розказати мені більше, пане комісаре.

      – Тобто?

      Клим зітхнув, розлив наливку по чарках, теж закурив.

      – Поки я впевнено готовий сказати наступне. Вбивця – чоловік, приблизно одного зросту з Яблонським. Про це свідчить спосіб нанесення удару. Не знизу, не згори, на одному рівні з рукою нападника. Не знаю, чи він сильніший за жертву фізично. Але, на мою думку, вбивця налетів першим, збив офіцера з ніг. Про це прямо свідчить гуля на потилиці і непрямо – відсутність інших ознак боротьби. Думаю, Яблонський на дуже короткий час втратив свідомість. Навіть не так – не встиг оговтатися від несподіванки, вона стала для нього шоком. Не чекав нападу саме від такої людини. Довіряв, або, ви праві, пане Віхуро, не боявся.

      – Чоловік середнього зросту, фізично сильний, не викликав у Яблонського побоювань, – підсумував пан Томаш. – Знаєте, дуже детальний опис злочинця.

      – Тим не менше, це прояснює їхні стосунки. Треба ретельно вивчити коло спілкування жертви. Вбивця може бути в ньому.

      – Треба, – кивнув поліцейський. – Тільки зараз ніхто не буде цим займатися. Колеги масово звільняються зі служби, бо поліція тримається на владі, а влади віднедавна нема. Ті, хто лишається, ось як я, мають до холери роботи.

      – Гаразд, – Клим пригубив свою чарку. – Можете хоча б сказати, що бачили