Мисливці за привидами (збірник). Андрій Кокотюха

такій поганій звичці, як куріння. Зі свого боку, я обіцяю: володар Золотого кубка та володарі другого і третього місць отримають безкоштовний абонемент на півроку в один із наших спортивних залів.

      Суворо глянувши на зал, Шеф почав плескати в долоні. Всі присутні дружно його підхопили.

      – А тепер, – урочисто промовив пан Тумановський, – головний приз! Наш Золотий кубок!

      Він розкрив пакет і витягнув звідти якийсь невеличкий предмет, загорнутий у звичайну газету. Недбало кинувши пакет під ноги, розгорнув згорток. І виставив на стіл невеличкий, але справжнісінький кубок.

      Зі свого місця Максим і Денис не могли його добре розгледіти. Проте урочистість моменту набула найвищої точки кипіння. Всі встали, з різних боків почулися радісні вигуки. А Максим та Денис, не змовляючись, подивилися один на одного.

      – Ось воно, – одними губами промовив Білан.

      – Думаєш? – так само тихо відповів Черненко.

      – Більше золотих предметів у школі немає. Вони знали про Золотий кубок і хочуть вкрасти саме його.

      10. Викрадення заради порятунку

      Після школи хлопці домовилися знову зустрітися в Бабусиній хаті. Кращого місця для штабу та командного пункту все одно не придумаєш.

      Протягом дня під час кожної перерви Максим кудись зникав. А Денис так і не знав, що він буде робити і чи є в нього якісь думки. До того ж, ні про що інше, крім як про знайомі нотки в голосі невідомого старшокласника, він думати не міг.

      По дорозі Максим намагався ні про що конкретне не говорити. Лиш коли хлопчаки за традицією заварили собі чай, він нарешті поділився з партнером всім, що вдалося дізнатися за день.

      – Коротше, одне невідоме вже знайдене, так? Хтось націлився поцупити саме Золотий кубок, згода?

      – Згода, – кивнув Денис. – Без варіантів.

      – Раз так, тоді коло підозрюваних дещо звужується. Про те, що в нас буде чемпіонат, знала доволі невелика купка людей. Директор, фізрук, ну і, напевне, ті семеро, хто буде вас, так би мовити, оцінювати. Судді.

      – Шестеро, – виправив Денис. – Вовка Завгородній відпадає відразу.

      – Чому?

      – А чому ти не підозрюєш Шефа, Чемпіона чи взагалі того кренделя, який цей кубок приніс?

      – Ну як же…

      – Отак же! – передражнив його Черненко. – Ти знаєш, розумнику, що синок цього Тумановського, Толян, вчиться в одинадцятому «Б»? Ось хто міг знати про Золотий кубок раніше! І він – головний суперник Завгороднього!

      – Так-так, цікаво. Чого ж ти мовчав?

      – Бо я тільки тепер про це згадав! Тільки з Вовкою він не дружить, бо Вовка – реальний чемпіон, а Толян – так, шахи пересуває. Ну, плаває ще…

      – По-твоєму, шахи – це не спорт?

      – Такий самий, як і оті ваші битви з гоблінами на комп’ютері! До речі, чому ти сказав «вас»?

      – Що – «вас»? А-а-а! – зрозумів Максим. – Ну, тут усе ясно. Ти теж спортсмен. Значить, у боротьбу за Золотий кубок включишся. Фізрук тебе точно впише