Спадкоємець. Сергій Залевський

них ящиків і іншого потрібного в далекому поході мотлоху, тут висіло в порожнечі декілька загиблих найманців. Загальна паніка, викликана відмовою бортових систем, застигла їх по дорозі у свої каюти або приміщення, де зберігалися скафи, проте дістатися туди вони не встигли: темрява, відсутність твердої опори під ногами і холодний жах смерті, що насувається, позбавив їх усіх на короткий час тверезого мислення, чого виявилося досить для виникнення хаосу. Крута команда ловців удачі воднораз перетворилася на стадо диких тварин, що галасує від близького кінця.

      Технолог вирішив огляд крейсера доки відкласти – першочергове своє завдання він бачив в доставці на борт «Фортера» (чи того, що від нього залишилося) кристалічної паливної суміші з місцевих запасів – в Співдружності був один стандарт живлення реакторів. Вище за четверте покоління уся техніка для роботи в космосі працювала на кристалічному паливі – воно було безпечнішим при транспортуванні і зберіганні, чим гель – цей вид палива застосовувався на техніці до четвертого покоління. Оскільки з конструкцією цього корабля він був знайомий по вивчених базах, то слід було розв'язати тільки одну проблему: як доставити до осередку достатню кількість сировини. Тут питання повинне вирішитися просто: на усіх космічних кораблях, починаючи з середнього класу, обов'язково є присутніми вантажні платформи і дроїди-вантажники, а останні, швидше за все, повинні входити в штатний ремонтний комплекс крейсера на його борту.

      Тому, внісши незначні коригування в первинний план, землянин, у супроводі свого працівника повільно потопав у напрямі вантажних трюмів – поряд з ними було декілька ремонтних майстерень – вже там-то він точно знайде парочку-другу платформ. Відсутність гравітації трохи уповільнювала пересування, але питання часу для нашого героя зараз не стояло – попереду довгі роки самотності, як мінімум. По ходу свого пересування йому зустрічалися усе нові і нові мертві постояльці цього рейдера-примари – чоловік тільки трохи міняв траєкторію руху, якщо жмурика можна було обійти, а якщо такого маневру зробити було не можна, то просто відштовхував замерзлий шматок м'яса убік, звільняючи дорогу для себе і свого супутника-дроїда. Упіймав себе на думці, що мимоволі оцінює приблизну вартість екіпіровки і спорядження, одягненого на них – внутрішнє жадібне звірятко в його душі і тут включало калькулятор і прикидало можливий прибуток. Ця думка підняла йому настрій і він злегка пожвавився, все також крокуючи до мети своєї подорожі.

      Приміщення ремонтної майстерні вразило технолога: тут було все упаковано по самі гланди: повноцінний бортовий ремонтний комплекс «Антрес-6.88» в повному комплекті – основна маса павукоподібних працівників була у повному порядку. Майже не розряджені накопичувачі порадували фахівця, але, на жаль, модуль керуючий комплексу відмовлявся співпрацювати з розумним, нахабно вимагаючи код допуску.

      – Та і нафіга ти мені здався – розсудливо подумав екскурсант – все, що мені потрібно, то це тільки платформа і парочка-друга вантажників. Візьму під контроль і перетягну, все, що мені потрібно до осередку і без тебе.

      З платформами теж все було прекрасно: виявився цілий десяток малих і середніх вантажних апаратів – узяв середню платформу з найвищим рівнем заряду накопичувачів. Узяв би і дві, але, на жаль, це не дроїди, які мають в себе подібність електронних мозків, що дозволяють їм розуміти накази людей. Тут діяв простий принцип: один оператор – одна платформа. Вантажників налічив цілих вісім штук – якраз досить для роботи по завантаженню-розвантаженню кристалічної суміші з одного місця в інше. Всівся на місце оператора, завантажив за допомогою павуків декілька порожніх контейнерів, знайдених тут же, і поплив у бік реакторного відсіку – дроїди дріботали поруч. Свого ремонтника теж погнав разом з усіма іншими – зайві прожектори і маніпулятори не завадять.

      По мертвих і холодних палубах важкого крейсера «Важис-6кт» рухалася цікава процесія: на вантажній платформі, що летіла низько, сиділа самотня людина в штурмовому скафі, а поруч і позаду нього перебирали своїми металевими лапами дев'ять дроїдів-павуків, освітлюючи шлях собі і своєму погоничеві. Усе це відбувалося в повній тиші і навколишній темряві – те, що раніше було грізною бойовою машиною смерті, зараз було великим, холодним і мертвим набором передових високотехнологічних композитів і матеріалів. Але наш герой не надавав навколишньому оточенню ніякої уваги – байдужий погляд ковзав услід за світловими плямами, які залишав на підлозі, стінах і перекритті палуб його металевий супровід – зараз він вирішував першочергову для себе задачу.

      Деяка заминка сталася у ліфта – реакторний сектор корабля, де турист збирався розжитися паливом для двох своїх реакторів, що залишилися, був на дві палуби нижче, а ліфт, природно, не працював. Припало, як на Землі, переміщати своїх помічників по аварійній шахті, що віддалено нагадала йому суміш сходової клітини і спірального пандуса у багатоповерхових парковках. Запаси палива відверто обрадували фахівця – тут його вистачить на забезпечення роботи його бортових ШМ і капсули років на двісті, якщо не більше. Вставало питання, чи пропрацюють стільки його реактори на «Фортері» – все ж ресурс там залишав бажати кращого.

      Відкинувши непотрібні зараз думки, наш