Титан. Теодор Драйзер

у потяг, що йшов до Філадельфії.

      – Ейлін, – сказав він своїй коханій, котра зустрічала його на вокзалі, – по-моєму, Захід – це те, що нам із тобою потрібно. Я проїхав аж до Фарґо і побував навіть у його околицях, але нам, мабуть, не варто залазити аж так далеко. Крім пустельних прерій та індіанців, мені нічого не вдалося там знайти. Що б ти сказала, Ейлін, – додав він жартома, – якби я поселив тебе в дощаній халупі і годував гримучими зміями на сніданок і ховрашками на обід? Припало б тобі це до смаку?

      – Безперечно! – весело відповідала вона, міцно стискаючи руку коханого. – Якби ти це витримав, то витримала б і я. З тобою поїду хоч на край світу, Френку. Я замовлю собі гарний індіанський стрій, весь заквітчаний намистом і шматочками шкіри, і головний убір із пір’я. Ну, знаєш, такий, як вони носять, і…

      – Так я і знав! Ти – себе не зраджуєш! Головне – шмаття, навіть у дощаній хижі. Нічого з тобою не вдієш.

      – Ти б дуже скоро розлюбив мене, якби я не турбувалася, у що вдягтися, – сміялася Ейлін. – Ох, яка я рада, що ти повернувся!

      – Біда в тому, – посміхаючись, продовжив Ковпервуд, – що місця оці не видаються мені настільки ж багатообіцяючими, як Чикаґо. Доведеться нам, мабуть, оселитися в цьому місті. Правда, частину капіталу я розмістив у Фарґо. Отже, час від часу доведеться навідуватися і туди, але базуватимемося будемо все ж таки в Чикаґо. Не хочу нікуди більше їздити сам. Мені це набридло, – він стиснув руку дівчини. – Якщо нам не вдасться незабаром домогтися розлучення, я просто представлю тебе в світі як свою дружину, і край.

      – А від Стеджера досі немає звісток? – спитала Ейлін.

      Стеджер, адвокат Френка, домагався у пані Ковпервуд згоди на розлучення.

      – Ні, жодного слова.

      – Погана ознака, чи не так? – зітхнула Ейлін.

      – Нічого, не засмучуйся. Могло бути й гірше.

      Френкові згадалися дні, проведені у філадельфійській в’язниці, й Ейлін подумала про те ж. Потім він почав розповідати їй про Чикаґо, і вони вирішили за першої ж нагоди переселитися туди, у це західне місто.

      Про подальші події в житті Ковпервуда розповімо коротко. Минуло близько трьох років, перш ніж він, залагодивши, нарешті, всі свої справи у Філадельфії, остаточно переселився в Чикаґо. Ці роки були заповнені поїздками зі східних штатів у західні і назад. Спочатку Ковпервуд бував головним чином у Чикаґо, але потім став усе частіше навідуватися у Фарґо, де Волтер Велплі, його секретар, керував розбудовою торгового кварталу, прокладанням лінії міської залізниці й організацією ярмарку. Всі ці Різноманітні справи об’єднувалися в одному підприємстві, названому «Будівельною та транспортною компанією», на чолі якої стояв Френк Алджернон Ковпервуд. На пана Гарпера Стеджера, філадельфійського представник Ковпервуда, було покладено складання контрактів.

      Оселившись на якийсь час у Чикаґо, Френк зняв номер у готелі «Тремонт», обмежуючись поки що, з огляду на невизначене становище Ейлін, лише