Титан. Теодор Драйзер

екзотичний смак, – відказував Ковпервуд, пов’язуючи краватку. Він покосував на дружину з поблажливою усмішкою. – Французька елегантність – це вже майже фіґлярство. Підозрюю, що дехто з цих жевжиків був у корсетах.

      – Ну і що ж такого? Мені це подобається. Якщо вже хизуватися, то без міри.

      – Знаю, що це – твоя теорія, дитинко, але в усьому міру треба знати. Іноді корисно виглядати і скромнішим. Не годиться дуже вже відрізнятися від тих, хто тебе оточують, навіть у вигідний бік.

      – Знаєш що, – сказала вона раптом, глянувши на чоловіка, – ти колись станеш страшенним консерватором, не гіршим за моїх братів.

      Вона підійшла до Ковпервуда, поправила йому краватку та пригладила волосся.

      – Комусь із нас треба бути консерватором для блага сім’ї, – жартівливо зауважив він.

      – А втім, я ще не впевнена, що це будеш ти, а не я.

      – Який сьогодні чудовий день. Поглянь, які гарні ці білі мармурові скульптури. Куди ми поїдемо – в Клюні, Версаль чи Фонтенбло? Увечері треба було б сходити у Французьку комедію, подивитися Сару Бернар.

      Ейлін була щаслива та весела. Яке блаженство мандрувати з Френком як його законна дружина!

      У цю поїздку жага задоволень, інтерес до мистецтва та тверда рішучість заволодіти всім, що може дати йому життя, прокинулася в Ковпервуда з новою силою. У Лондоні, Парижі та Брюсселі він познайомився з відомими антикварами. Його розуміння старої школи живопису і великих майстрів минулого значно розширилося. Один лондонський гендляр, відразу розпізнавши у Френкові майбутнього клієнта, запросив його й Ейлін переглянути певні приватні збірки та репрезентував «іноземця, котрий цікавиться живописом», декому з художників – лорду Лейтону, Данте Ґабріелю Россетті, Вістлеру. Для них Ковпервуд був лише самовпевненим, стриманим, чемним паном із дещо старомодними смаками. Він же, своєю чергою, відзначив, що ці люди – неврівноважені та самозакохані, з ними йому близько ніколи не зійтися, й єдине, що може їх пов’язувати, – це купівля-продаж. Вони шукають захоплених шанувальників, а він міг бути тільки щедрим меценатом. Отже, Френк відвідував галереї, майстерні, розглядав картини та міркував – чи скоро вже збудуться його мрії про велич.

      У Лондоні він придбав портрет пензля Реберна, в Парижі «Орача» Мілле, маленьку дрібничку Яна Стена, батальне полотно Мейссоньє та романтичну сцену в палацовому саду Ізабе. Так відродилося колишнє захоплення Ковпервуда живописом, і було покладено початок колекції, що зайняла в подальшому настільки значне місце в його житті.

      Після повернення в Чикаґо Френк та Ейлін із захопленням віддалися розбудові нового будинку. Надивившись старовинних замків у Франції, вони вирішили взяти їх собі за зразок. І Тейлор Лорд не забарився представити їм архітектурний проект, що відтворював щось на кшталт такого замку. Лорд вважав, що знадобиться рік або навіть і півтора, щоб завершити всі роботи, але Ковпервуди особливо і не поспішали. Поки все це буде будуватися, вони зміцнять