Лаовай. Катерина Кулик

вже дуже захочеться щось вжити, то хай це буде зроблене природою – травка чи грибочки, чи щось подібно натуральне.

      Глава 5

      Куньмінський холод

Людина-банан з тонкими зап’ястками; «Рожевий слон» біля стихійного ринку; Місто Вічної Весни; китайська система опалювання і суцільна недостача склопакетів

      Як часто ви думаєте, що вас ніхто не розуміє? Я виросла в Україні, багато подорожувала, кілька років прожила в Китаї, і ніколи не зустрічала людину, яка могла б мене повністю зрозуміти. Бувало, я билася головою об стіну і кричала: «Тупі, які всі навколо тупі!» Але жодного разу не помічала, що те саме люди говорили і про мене. Поки не зустріла Вейвей.

      Не можу сказати, що за два роки життя в Китаї мої стосунки з китайцями склалися чудово. У нас часто були непорозуміння, вони часто мене обманювали, ми були дуже різними. Вейвей була не зовсім китаянкою. Про китайців, що народилися і виросли на Заході, тут говорять, що вони «люди-банани», жовті ззовні і білі всередині, тобто виглядають вони, як китайці, а думають і поводять себе, як люди з Заходу.

      Вейвей для мене була навіть не «людиною-бананом», а «людиною-асорті». Незважаючи на те, що вона народилась у місті Ґецзіу провінції Юньнань. Вона не мислила ні як китайці, ні як європейці, вона була набагато відкритішою до всього – до інших культур та інших світів. Іноді вона нагадувала мені інопланетянку, з такою гордовитою ходою, худими зап’ястками та яскравими коричневими очима, особливо коли співала. Та найбільше я цінувала у нашій дружбі те, що вона могла мене повністю розкритикувати, і мене це зовсім не ображало. Навіть коли вона поводилась, як останнє чмо, я все одно любила Вейвей і хотіла бути з нею.

      Удома в Україні я маю старшу сестру, але у нас не зовсім склалися стосунки, вона працює бухгалтером в офісі, ходить на корпоративи і їздить на курорти до Єгипту. І коли я зустріла Вейвей, яка плете мандали з вовни, варить у каструлях шоколад, мило та свічки, ночує на горі Куряча Ніжка, де читає якісь дивовижні буддистські мантри всю ніч, і збирає магічні трави, мені здалося, що я знайшла свою давно загублену китайську сестру.

      Після нашого повернення з гір Вейвей серйозно взялася за бізнес-план і годинами просиджувала у себе на матраці, дивлячись на жовту стіну і розписуюючи всі витрати, необхідні для відкриття кав’ярні-пекарні. Вона працювала менеджером у фармацевтичній компанії, їй було 26, і за кілька років вона назбирала певну суму грошей, яких мало бути достатньо для виповнення її мрії.

      Був сонячний суботній ранок, і я поїхала по Вейвей, щоб разом подивитися на одне малесеньке приміщення на вулиці Лонсян, яке вона хотіла винайняти для пекарні. Вона чекала на мене біля під’їзду, заскочила ззаду на мопед, і ми разом рушили туди. Сонце світило в очі і засвічувало яскравими кольорами стихійний овочевий ринок біля дороги. Ми проїздили гори яблук і бананів, пучки шпинату і мішки горіхів, навколо пахло свіжістю, і Вейвей сказала, що це хороший знак. Я під’їхала до дверей, пофарбованих