Війна світів. Невидимець (збірник). Герберт Уеллс

блискавка – і знову з темряви з’явилась тринога. Вона стояла на одній нозі, а дві зависли в повітрі. Зникнувши в мороці, дивна машина знову появилася при світлі блискавки вже на сотню ярдів ближче. Можете уявити собі складаного стільця, що, нахилившись, швидко простує вперед? Отаке видовище показували короткі спалахи блискавиць. Тільки уявіть собі замість стільця встановлену на високій тринозі невідому величезну машину.

      Сосни переді мною зненацька розступилися, як розступається гнучкий очерет, коли крізь нього продирається людина. Вони тріщали й валилися, а за хвилину з’явилася друга велетенська тринога, що крокувала немовби просто на мене. А візок мчав їй назустріч! Коли я побачив це друге страхіття, нерви мої не витримали. Не зважуючись глянути на нього ще раз, я щосили смикнув праву віжку. Тої ж миті кінь упав, візок перекинувся, голоблі з тріском переломилися, я відлетів убік і важко плюхнувся в калюжу.

      Стрімко я відповз убік і, зіщулившись, причаївся за кущами дроку, ногами усе ще в воді. Кінь лежав нерухомо – сердешна тварина скрутила собі в’язи. При світлі блискавки я побачив чорну поверхню перекинутого візка і колесо, яке й досі продовжувало крутитися. За секунду велетенський механізм пройшов повз мене і став підійматися до Пірфорда.

      Зблизька ця штука виглядала ще дивовижніше; очевидно, це був не звичайний механізм, здатний пересуватись у визначеному напрямі, – це була машина з металевою ходою, з гнучкими, довгими і блискучими суглобами (одним вона вхопилася за молоду сосну), що гойдалися й гуркотіли, вдаряючись об сталевий тулуб. Тринога, обираючи собі дорогу, посувалася вперед; бронзовий її ковпак, ніби людська голова, повертався то в один бік, то в інший. Ззаду до тулуба машини було приладнано якусь клітку із білого металу, що скидалася на величезниу рибальську сітку. Коли ця потвора проходила повз мене, я побачив, що з її суглобів вириваються струмені зеленого диму. За хвилину вона вже була далеко.

      Ото й усе, що я міг розгледіти при миготінні блискавиць, серед сліпучих спалахів та глухої темряви.

      Раз тринога, заглушуючи гуркіт грому, переможно заревла: «Елу! Елу!», а за хвилину вже приєдналася до іншої, що схилилася над чимось посеред поля на півмилі далі. Я певен, що там був третій циліндр із десяти, яких було запущено до нас із Марса.

      Кілька хвилин я лежав під дощем, у темряві, й спостерігав при світлі блискавиць, як рухалися в далечині оті страхітливі металеві істоти. Крізь дрібний град їхні силуети то скривалися в імлі, то виринали знову.

      Згори сік мене град, знизу – підмочувала калюжа. Минуло чимало часу, доки я оговтався, вибрався з калюжі та подумав про власну безпеку.

      Неподалік на картопляному полі стояла дерев’яна сторожова халупа. Я підвівся і, нахилившись, якомога непомітніше побіг туди. На мій стукіт ніхто не відповів (може, там нікого й не було), і тому я, криючись од тих страхітливих машин, поплазував канавою до Мейберійського лісу; там уже, ховаючись у сосняку, мокрий і закляклий, став прокрадатися до свого дому.