Відьмак. Останнє бажання. Анджей Сапковський

ані чорного плаща.

      – Слухаю, – сказав Велерад, бавлячись важкезним буздиганом,[5] що лежав на столі. – Я Велерад, бургомістр Визіма. Що маєш мені сказати, мосьпане розбійнику, перед тим, як підеш до темниці? Троє убитих, спроба накласти прокляття – незле, аж ніяк незле. За такі речі у нас, у Визімі, на палю саджають. Та я людина справедлива, спочатку тебе вислухаю. Кажи.

      Рівієць розстебнув кубрак, дістав з-під нього сувій білої козячої шкіри.

      – На роздоріжжях, по корчмах прибиваєте, – сказав він тихо. – Правда те, що там пишете?

      – А, – буркнув Велерад, дивлячись на витравлені на шкірі руни. – Така, значить, справа. Як я відразу не здогадався? Авжеж, найщиріша правда. Підписано: Фольтест, король, владця Темерії, Понтару й Магакаму. Виходить, правда. Але відозва відозвою,[6] а закон законом. У Визімі я закон та порядок пильную! Людей мордувати не дозволю! Зрозумів?

      Рівієць кивнув на знак того, що зрозумів. Велерад гнівно посопів.

      – Знак відьмацький[7] маєш?

      Незнайомець знову поліз за комір каптану, видобув круглий медальйон на срібному ланцюжку. На медальйоні було вибито голову вовка із вишкіреними іклами.

      – Ім’я якесь маєш? Можеш будь-яке назвати, не з цікавості запитую, а щоб розмову полегшити.

      – Звуся Ґеральтом.

      – Та хоч і Ґеральтом. Судячи з вимови – з Рівії?

      – З Рівії.

      – Так. Знаєш що, Ґеральте? Із тим, – Велерад поплескав долонею по відозві, – із тим – дай собі спокій. То поважна справа. Багацько вже намагалися. То, брате, не те саме, що пару гультяїв захльостати.

      – Знаю. Це мій фах, бургомістре. Написано – три тисячі оренів нагороди.

      – Три тисячі, – бургомістр закопилив губи. – І принцесу докупи, як люди балакають, хоча милостивий Фольтест того й не дописав.

      – У принцесі я не зацікавлений, – сказав спокійно Ґеральт. Сидів, склавши руки на колінах. – Написано – три тисячі.

      – Що за часи, – зітхнув бургомістр. – Що за паршиві часи! Ще років двадцять тому хто б і подумав, навіть на п’яну голову, що такі професії будуть? Відьмаки! Мандрівні вбивці василісків! Бродячі різуни драконів та утопців! Ґеральте! У твоєму цеху пиво дозволено пити?

      – Дозволено.

      Велерад плеснув у долоні.

      – Пива! – гукнув. – А ти, Ґеральте, сідай ближче. Бо чого ж то я.

      Пиво було холодним і пінистим.

      – Паршиві часи настали, – ремствував Велерад далі, сьорбаючи з кухля. – Наплодилося усілякої мерзоти. У Магакамі, у горах, аж роїться від боболаків. У лісах раніше хоч би вовк який вив, а зараз – на тобі: примари, боровики якісь, куди не плюнь – вовкулак чи інша яка зараза. По селах русалки та жалібниці дітей крадуть, на сотні вже рахуємо. Хвороби, про які раніше й не чув ніхто, аж волосся дибки. Ну, а до комплекту ще й оте! – він попхнув сувій шкіри по столу. – Не дивина, Ґеральте, що такий попит на ваші послуги.

      – Ця королівська відозва, бургомістре, – підвів голову Ґеральт. – Чи знаєте подробиці?

      Велерад відхилився на спинку

5

Буздиган – різновид булави із головкою з шипами. Окрім того, що буздиган є зброєю, яку можна використовувати за прямим призначенням, він є ознакою статусу володаря, часто як ознака належності до командної чи управлінської еліти (варто згадати зображення козацьких гетьманів чи полковників – булава, пернач, буздиган у них є ознаками саме їхнього офіційного статусу).

6

Відозва – відозва є документом офіційним, свого роду «голосом» верховної влади. Саме тому підписана вона повним титулом Фольтеста; саме тому є до певної міри виправдувальним документом для бургомістра.

7

Знак відьмацький – окрім суто магічної необхідності (реагування на використання чи присутність магії тощо), відьмацький знак є ознакою належності до професійної групи, цеху (а відьмаки – саме цех, хоча й досить своєрідний). На сторінках книжки ще не раз траплятимуться ситуації, коли належність того чи іншого персонажа визначається за знаками його професії, що присутні на його одежі чи прикрасах (перснях, ринграфах тощо).