Мiстер Мерседес. Стівен Кінг

б я втратив, – сказав тоді Ходжес. – Я здебільшого лише ковзаю у мережі. Хоча за комп’ютерним пасьянсом я б дійсно шкодував. Коли я виграю, там звучить «Знов повертаються щасливі дні»[124].

      Джером подарував йому свій патентований погляд «я-надто-делікатний-щоб-назвати-вас-довбнем»:

      – А як щодо ваших податкових декларацій? Минулого року я допомагав вам їх заповнювати в мережі. Ви бажаєте, щоб хтось дізнався, скільки ви платите Цукровому Татусеві[125]? Окрім мене, я маю на увазі.

      Ходжес визнав, що цього йому б не хотілося.

      Таким же дивним (і чомусь доволі чарівливим) педагогічним голосом, який, здається, завжди набирають розумні юнаки, коли намагаються напоумлювати розгублених старих, Джером продовжив:

      – Ваш комп’ютер – це не просто новий різновид телевізора. Викиньте таке уявлення собі з голови. Кожного разу, як ви його вмикаєте, ви відчиняєте вікно у ваше життя. Якщо хтось захоче в нього зазирнути, то варто про це знати.

      Усе це пропливає в його голові, поки він дивиться на цю блакитну парасольку і дощ, що безкінечно падає. І дещо інше пропливає також, дещо з його копівської частини розуму, яка було спала, але зараз цілком пробудилася.

      Можливо, Містер Мерседес бажає побалакати. З іншого боку, можливо, насправді він хоче зазирнути у те вікно, про яке казав тоді Джером.

      Замість того, щоб клікнути на ПОЧНІТЬ ЗАРАЗ ЗВІДСИ! Ходжес виходить з цього сайту, хапає телефон і натискає кнопку виклику одного з тих небагатьох номерів, що є в нього в швидкісному наборі. Відповідає мати Джерома, і після короткого обміну люб’язностями передає слухавку особисто містерові Діля Для Курваля.

      Говорячи найжахливішим, на який він лишень здатен, діалектом «ебоніки»[126], Ходжес каже:

      – Геле, земельо, ти строїш тамки оті сучьки? Они заробляют? Ти атвічаїш?

      – О, привіт, містере Ходжес. Так, у мене все гаразд.

      – Браза, тобі в натурі не по кайфу шо я говору так тобі в гудок, нє?

      – Ну…

      Джером у щирому замішанні, і Ходжес вирішує змилуватись над ним:

      – Галявина має чудовезний вигляд.

      – Ох. Господи. Дякую. Можу я ще щось для вас зробити?

      – Мабуть, що так. Мені цікаво, чи не міг би ти завітати завтра після занять? Справа в комп’ютері.

      – Звичайно. А що там тепер за проблема?

      – Мені б не хотілося обговорювати це по телефону, – каже Ходжес, – але тебе це може зацікавити. О четвертій годині, гаразд?

      – Годиться.

      – Добре. Зроби мені ласку, залиш удома Тайрона Екстазного Кайфа з його наркожаргоном[127].

      – Гаразд, містере Ходжес, буде зроблено.

      – Коли ти вже зберешся попуститися, щоб звертатися до мене просто Білл? Від «містера Ходжеса» я почуваюся твоїм викладачем історії Америки.

      – Може, коли закінчу середню школу, – відповідає Джером, і то дуже серйозно.

      – Ну, ти ж чудово знаєш, що можеш це зробити в будь-який час, коли тобі схочеться.

      Джером

124

«Happy Days Are Here Again» (1929) – пісня, яка прозвучала в романтичному фільмі-мюзиклі «Chasing Rainbows» («Гонитва за веселками», 1930), стала гімном успішної виборчої кампанії президента Ф. Д. Рузвельта і досі виконується багатьма поп-зірками.

125

«Цукровий Татусь» = «Дядько Сем» – один з евфемізмів для уряду США.

126

Ebonics – мінливий за географічним, соціальним і віковим застосуванням жаргон чорних мешканців США.

127

Мається на увазі герой комедійного серіалу «Chappelle's Show» (2003–2006) Tyrone Biggums (Тайрон Великі Ясна) – чорний хлопець з опухлими білими губами й писклявим голосом, котрий їсть сендвічі з креком, запиваючи їх енергетичним напоєм «Red Balls» («Червоні яйця»), головним інгредієнтом якого є кокаїн.