Мiстер Мерседес. Стівен Кінг

Бога, щоб цього не сталося, сракоголовий, – каже Ходжес.

      Він підбирає рюкзак і вручає його малому, який дивиться на нього вибалушеними, повними недовіри очима. Йому, мабуть, років із десять. Ходжес опускає Ляпанця назад собі до кишені.

      – Чому ти не в школі, малий чоловіче?

      – У мене мама захворіла. Я іду по ліки для неї.

      Ця брехня настільки нахабна, що змушує Ходжеса вищиритися.

      – Та ні, аж ніяк, ти просто прогулюєш уроки, – каже він.

      Хлопчик не каже нічого. Це полісмен, ніхто інший не виступив би так, як цей дядько. Ніхто інший не тримав би зарядженої шкарпетки у себе в кишені також. Безпечніше грати німого.

      – Іди, прогулюй уроки деінде, де безпечніше, – каже Ходжес. – Там є ігровий майданчик, на Восьмій авеню, спробуй туди.

      – Там торгують коксом, на тому майданчику, – каже хлопчик.

      – Я знаю, – каже Ходжес, майже добродушно, – але ж ти не мусиш собі купувати.

      Він міг додати: «Ти не мусиш також ставати перенощиком наркоти», але це звучало б уже наївно. Там, у Лоутавні, більшість такої дрібноти якраз і займаються переноскою. Можна заарештувати такого за володіння наркотиком, але спробуй зліпити справу.

      Він вирушає знову на парковку, по безпечний бік віадука. Озирнувшись назад, він бачить, що хлопчик так і стоїть на місці, дивиться на нього. Рюкзак звисає з одної руки.

      – Маленький чоловіче, – каже Ходжес.

      Хлопчик дивиться на нього мовчки.

      Ходжес піднімає руку, наставляючи на нього.

      – Щойно я був зробив тобі добро. Я хочу, щоб ти передав його далі, перш ніж сьогодні ввечері сяде сонце.

      Тепер вираз обличчя малого виказує цілковите нерозуміння, немов Ходжес бовкнув щось іноземною мовою, але з цим гаразд. Інколи воно просочується вглиб, особливо у юних.

      «Люди б здивувалися, – думає Ходжес. – Вони були б дуже здивовані».

22

      Брейді Хартсфілд перевдягається в свою іншу уніформу – білу – і перевіряє фургон, швидко зазираючи до списку, саме так, як це подобається містеру Льобу. Все на місці. Він потикає голову в кабінет, щоб привітатися з Ширлі Ортон. Ширлі жирна свиня, завелика любителька продуктів компанії, але йому хочеться залишатися приємним для неї. Брейді хоче бути приємним для всіх. Так набагато безпечніше. Вона западає на нього, і це зручно.

      – Ширлі, ти гарнюня дівчинка! – гукає він голосно, і вона вся спалахує аж до лінії волосся на її прищавому лобі. «Мала льоха, паць-паць-паць, – думає Брейді. – Ти така жирна, що, коли ти сідаєш, в тебе, мабуть, піхва вивертається назовні».

      – Привіт, Брейді. Знову на Вест Сайд?

      – Весь тиждень, люба. Ти в порядку?

      – Нормально. – Червоніє ще дужче, ніж перед тим.

      – Добре. Просто хотів спитати, як справи.

      Потім він від’їжджає, слухняно дотримуючись усіх обмежень швидкості, хоча, щоб дістатися своєї території, така повільна їзда забирає нахер у нього цілих сорок хвилин. Але це мусить бути саме таким чином. Упіймають за перевищення на фургоні компанії в той час, як у