Дракон з Перкалабу. Марiанна Гончарова

директора школи почали бігати батьки дівчат з іншого району міста, роздувався – як це буває зазвичай – скандал. Бо учениці інших шкіл жили не за китайською стіною і теж хотіли виглядати неперевершено й стильно. Непопулярні у прекрасної половини людства чоловічі майстриперукарі умлівали, коли до них після уроків увалювався натовп дівчат, дівчаток-підлітків, а то й зовсім маленьких, з вимогами негайно позбавити їх пишних шевелюр, довгих кіс і густих кінських хвостів. Із задоволенням, як солдати на Червоній площі кидали штандарти і прапори ворожої переможеної країни, дівчата жбурляли в кут перукарні атласні стрічки, капронові бантики, гребінці, шпильки і невидимки. (Заколок на той час іще не було.) І всю цю революційну кашу заварила, звісно, одна Владка.

      Коли її виставили на середину зали за порушення дисципліни, як знову ж таки на той час було заведено на шкільній лінійці ганьби, вона стояла така гарненька й мила, що наступного дня підстриглися вже всі вчительки початкових класів, дві лаборантки і навіть тітка Дарина, літня буфетниця. А потім за Владку вступилися і підтримали її хлопчаки. І невдовзі, не протягом одного місяця, як було з дівочими стрижками, а одного ранку всі хлопчики – однокласники Владки, їхні друзі та знайомі з інших класів – прийшли з поголеними під нуль головами. Тоді завуч Вука забила в рейку, і були зібрані термінові загальношкільні батьківські збори за участю якихось чужих дядьків у краватках і непохитних тітоньок з неохайними облізлими «дульками» на маківках, в чесних, незаплямованих чужою ідеологією, бувалих незламних плечистих піджаках. Шкільне начальство визнавало і карталось, що так, недогледіли – надзвичайна подія. З ідеологічним підтекстом, – глузливо додавали гості. Всі стрижені й голені отримали вдома по обголених довбешках, а особливо злісним намилили їхні беззахисні, що відкрилися після стрижки всім вітрам, голі шиї. І ще впродовж кількох місяців батьки пильно стежили за своїми нащадками, щоб тим не спало на думку що-небудь собі відстригти без дозволу. Владку ж – треба віддати належне – її мати – вчителька тієї ж школи Тамарапална – захищала як могла. І головний аргумент був – зате живенько, акуратно, не кудлато і дуже гарно. Адже їй красиво? – Тамарапална цілком щиро питала: – Ну що, не гарно хіба?

      І співрозмовники не могли не погодитися. Авжеж, Владці все було красиво.

      – Завідують йіроди, – тільки й мовив небагатослівний суворий Владчин батько, лагідно погладив дочку по стриженій потилиці, та строго наказав: – Але коси рость назад! А то як після тифу все одно…

* * *

      Слухай, Владко Павлінська. Зараз, коли я пишу про тебе і так часто повторюю твоє ім’я, я гостро розумію, як же мені тебе не вистачає. Як не вистачає. Ти пам’ятаєш бублики? Коли старшокласників запросили в Палац піонерів на молодіжний весняний бал, усі вони взялися вигадувати й планувати: як вбиратися? Ще б пак – весь квіт міста, від шістнадцяти до двадцяти двох: студенти-медики,