Правознавство. Коллектив авторов

виконувати як загальносоціальні, так і спеціальні функції тощо. Право такою ж мірою, як і держава, стає супутником громадянського суспільства, суспільним регулятором, відбиваючи уявлення суспільства про свободу та справедливість.

      Сьогодні кожен громадянин розуміє актуальність та значущість процесу побудови громадянського суспільства та правової держави в Україні. Цей процес передбачає необхідність формування нового, вищого рівня правової свідомості та правової культури. Таким чином, великого значення набуває правове виховання, адже без глибоких знань права та законодавства, прав, свобод та обов’язків людини і громадянина стає неможливим еволюційний та ефективний розвиток жодного суспільства.

      Зміни, що останнім часом відбуваються в соціально-економічній сфері, безпосередньо стосуються кожного громадянина нашої країни, тому потребують підготовки висококваліфікованих фахівців.

      У підручнику викладено основні актуальні питання з теорії держави і права та провідних галузей українського законодавства, що дає можливість зрозуміти складні проблеми держави і права, конституційного процесу, державного будівництва та правового регулювання відносин у багатьох галузях суспільного життя, а також порядок та встановлені законодавством вимоги щодо захисту порушених прав.

      Підручник підготовлено на основі чинного законодавства України та практики його застосування.

      Розділ I

      ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

      Глава 1

      ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

      1.1. Публічна влада і нормативне регулювання в первісній общині

      Держава і право існували не завжди, а виникли на певному етапі розвитку людства. Їм передував первіснообщинний лад, який охоплював період від появи на землі людини (приблизно два мільйони років тому) до перших державних утворень (п’ять тисяч років тому). Найбільш ранньою формою об’єднання людей було первісне стадо (або праобщина) – початкова форма колективізму, викликана необхідністю захисту від зовнішнього середовища і спільним здобуттям їжі. З часом на зміну первісному стаду прийшла первісна родова община (рід) – колектив людей, об’єднаних кровно-родинними зв’язками, спільністю майна та праці. У спільній власності родової общини були земля, знаряддя праці, житло, а вироблені продукти розподілялися порівну між її членами. Відсутність додаткового продукту унеможливлювала використання чужої праці. Рівність соціального становища обумовлювала єдність інтересів, згуртованість членів роду, а також відповідні форми організації влади і управління справами первісної общини.

      Джерелом і носієм влади була вся община, а способом реалізації – первісне самоврядування. Управління в родовій общині здійснювалося загальними зборами дорослих членів роду, які вирішували питання життєдіяльності роду і водночас виступали своєрідною судовою інстанцією, розглядали справи про релігійні злочини, вбивства з-поміж членів роду, спори між окремими особами. Збори обирали старійшину, воєнних вождів (для вирішення особливо важливих справ скликалися ради старійшин, вождів). Особливі функції виконували жерці (шамани). Будучи хранителями звичаїв і культових обрядів родової общини, вони значно впливали на поведінку первісних людей. Рід забезпечував захист своїх членів від зовнішніх ворогів за допомогою воєнної сили і звичаю кровної помсти. Примус був рідкісним явищем і проявлявся у вигнанні з общини, в осуді з боку старійшин, вождів, родичів. Таку організацію влади первісної общини за сучасною етнографічною термінологією називають потестарною (від лат. potestus – влада, могутність) владою. Вона ґрунтувалась на шануванні звичаїв і авторитеті старійшин, вождів, жерців, які не мали жодних привілеїв і виконували ті самі обов’язки, що й інші члени роду. За умов відсутності майнових розбіжностей, єдності інтересів та фактичної рівності членів первісної общини влада ще не потребувала особливого апарату управління і примусу, відокремленого від общини.

      На пізніх етапах існування первіснообщинного ладу (епоха неоліту) основною його структурною одиницею стають братства (фратрії) і племена. Плем’я, як правило, мало свою територію, назву, мову, загальні релігійні й побутові обряди. В організації племінної влади (племінна рада, вождь племені) переважає принцип первісного народовладдя, проте чисельність органів влади поступово зростала, вони чимдалі більше відокремлювалися від общини і утворювали ієрархічну систему.

      Тип соціальної влади, який існував на пізньому етапі розвитку первіснообщинного ладу, дістав у літературі назву «вождівство»1 (від лат. chiefdom, chief – керівник, dom – панування, володіння). Вождівство складалося з групи общинних поселень, підпорядкованих центральному, найбільшому, у якому жив правитель (вождь)2. Вождь організовував контроль за перерозподілом власності, таких важливих ресурсів, як земля і вода, здійснював релігійні, воєнні, судові і нормотворчі функції. Для реалізації функцій вождя створюється підпорядкований йому «апарат управління» з поділом аристократії на управлінську, воєнну, жрецьку. Проглядається тенденція до сакралізації персони верховного правителя, а рядові общинники

1

Див.: Крадин Н. Н. Вождество: современное состояние и проблемы изучения // Ранние формы политической организации: от первобытности к государственности. – М., 1995; Першиц А. И. Вождество // Свод этнографических понятий и терминов. – М., 1986. – Вып. 1 та ін.

2

Вождівства класифікують за видами діяльності на теократичні, воєнні, тропіко-лісові (див.: Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. – М., 1999).