SатирикоN (Pro i contra). Іван Драч

тризуба меч по рукоять!..

      Чечени

      Це Чечня мстить тобі і мені.

      Що ж ми такого зробили Чечні?

      Те зробили, що вбили.

      Що дозволили вбити Чечню.

      Що вбивали її день по дню,

      Що за неї тоді не обстали,

      Коли в світовому меню

      Цін прейскуранти на неї зростали.

      І кат здивував мене дивом із див —

      Путін Кадировим походив…

      І він їх тримає тепер у руці,

      Не чеченці вони – вже кадировці…

      Вже Америку нині Чечня жахає.

      Бояться вже Джон і Хаєм

      Чеченського сліду.

      Посієш отак зненавиду

      І не проросте любов.

      Яка далі рима?

      Рима чеченська?

      Вгадали. Кров…

      Дарунок на ювілей

      Ти тікаєш. Та рятунку

      Нема з твого подарунку.

      Онде він: це цілий пульт.

      Ось інфаркт. А ось інсульт.

      Ось тобі кошмарний сон.

      А ось повний паркінсон.

      Тож забавам годі. Край.

      Що ти хоч, те вибирай.

      В паркінсоні вже не пити,

      А в альцгеймі ще солити

      Можна свіжі огірки,

      Коли руки – дрижаки.

      Чарку піднесуть ще друзі,

      Не розіллється на пузі,

      Спинить все засциматня,

      Як ніщо вже не спиня.

      Пульт отой в твоїх роках,

      Але не в твоїх руках.

      Не роби собі ти культу

      Із дарунку цього – пульту.

      А живи – як жив. Живи!

      Геть дурне із голови!..

      Відсутність нюху після антибіотиків

      Ніщо мені не пахне й не смердить…

      Як це жахливо! А ніщо не пахне…

      Очей твоїх зарошена блакить

      Мого цілунку виболіло прагне.

      Ніщо мені не пахне й не смердить.

      Як це потворно! Де той лютий сморід?

      Огидитись, о як мені кортить!

      Нема огиди. Зеро. О, айм сорі!

      А дуб цвіте. Волоття золоте.

      Як дивно пахло це густе волоття.

      В минулім все лишилось, а проте

      Конвалією дихає волосся,

      Твоє волосся золоте й пахке.

      Ще запах чую, а сивин не видно,

      Ледь стріпується, буйне і легке,

      В парфумах ледь смеркає ненаситно.

      Полин ледь-ледь проб’ється з полину —

      Його мерщій у пащу самогону.

      То, може, звідти нюх свій поверну —

      Його я чую й чутиму до скону.

      Цибуля ось врятує. Огірок —

      Із хрону й кропу зеленава дуля.

      Ось буде постріл. Зводиться курок.

      Сочисто в ніс – кума моя цибуля.

      Тож все ж не одцурається буття,

      Не зашпортнусь я у своєму горі.

      Пробігла внучка – як пахтить дитя.

      Йде сукин син – який од нього сморід…

      Самоідентифікація

      Ані штокали,

      Ані какали,

      Вели мову барвінково,

      Розмовляли чорноброво —

      Лиш балакали.

      Ані пшекали,

      Ані пшикали,

      Як журавлики,

      Курликали.

      Воловодились,

      Плуганились —

      Все базікали,

      Коли вже було смертельно,

      Чорно ніколи…

      ♦♦♦

      Схід – солодкий

      Захід – солоний

      Дай мені солоду

      З твоїх долоней

      Жінко – сніжинко

      З диханням гюрзи

      Ти захмели мене

      Але й тверези

      На терези

      Я не кину життя

      Солодко-солоне

      Життя – не ниття

      На терези

      Кину долю свою

      Сходе мій Заходе

      Смерть у раю

      Я одраюю

      У пеклі твоїм

      Усе поруйную

      Про все розповім

      ♦♦♦

      Вибираю хрест із сонцем —

      Просить вибрати рідня

      Й золотюнім волоконцем

      Витись до Великодня.

      А на Паску йти крізь вітер

      Просто