Чарівниця та неврятовані. Сніжана Тимченко

вже, мабуть, знаєте, що купите, адже вам відомі всі недоліки різних моделей. Яка ваша мрія?

      – Космоліт класу БЕТА 380. Гарна «машина». Надійна. Маневреність перший клас, обладнання в середині зроблене не так, як зараз роблять. Нічого зайвого, механізмам зносу немає. До того ж конструктор, котрий вигадав цей корабель, працював з видумкою. Я навіть думаю, з дитячим фантазерством. Все покажу. Там модуль такий маневрений, легенький, з такою навігацією, ну просто хуліганство. До того ж він економний космоліт.

      Капітан так розказував, що Сандас і сам захопився цим кораблем. Повірив кожному слову, як істині.

      – Але є одне «але»: тепер їх не випускають. Тож, якщо нам вдасться найти цю модель, вважай ми переможці. Та й думаю, якщо ми його тут не знайдемо, треба полетіти на Катрановий острів, там на базарі можна знайти все, що тільки є у галактиці. Правда, дорожче буде, але ми щось придумаємо.

      – А в місті будемо завтра?

      – Будемо. Треба припаси поповнити. І я вирішив спробувати латанську муку. Думаю, цього разу він мені підкориться, – вони засміялися.

      – Добре, а то я обіцяв пані Чанеллі зайти у її горіховий магазин. Вона хоче поворожити мені на карунському горісі.

      – Ти віриш у ворожіння?

      – Та ні, просто не зручно було відмовитися. Вона привітно до мене поставилася. Та й горіхи в неї смачні.

      – Карунський горіх смачний з картоплею і дикою півкою. Я одного разу на прийомі у посольстві куштував. Мало пальчики не проковтнув. Так, домовилися, купиш два-три карунські горіхи.

      – Домовилися, – поїли і Сандас уже було надумався узяти тістечко, як капітан його зупинив.

      – Стій, мені тільки-но прийшло на думку, ці тістечка ми віднесемо як наші вибачення сусідці, – хлопчик облизнувся, але згодився.

      Через пів години вони стояли на порозі сусідського будинку. Вдягнені як на свято і з тістечками наготові. Дзвонили в двері хвилин зо п’ять, але ніхто не відчинив. Світло в будинку горіло, і камера відеофону стежила за гостями, але ні відмови, ні прийому. Нічого не залишалося, як розвернутися і піти додому.

      Оскільки треба було йти хвилин десять, капітан і Сандас пішли стежкою через ліс, щоб роздивитися вечірню природу. Тим більше, що ліс тут був надзвичайний. Дерева росли, як коралові зарості. На одному корені зазвичай було декілька дерев з товстими, необ’ємними стовбурами та багряними голками поміж листя. Коріння потужними лапами вгризалося в трухляву землю, залишаючи проходи, схожі на нори здоровенних бобрів.

      Попід деревами інколи можна було пролізти наскрізно, вилізти між коріння в самі зарості, стрибаючи від одно скупчення до іншого. Гілки віковими лапами спускалися низько, і Сандас часто цим користався, щоб видертися на самий верх, і мандрував серед крон, лякав полохливих птахів, спостерігав за стадами диких буланів, що паслися мирним маревом в долині.

      А на землі трава та квіти росли килимами, так само, як на Тараконі. Проте здивування викликали гриби. Спочатку Сандас подумав, що це бутони троянд розсипом ростуть при самих корінцях молоденьких