Чарівниця та неврятовані. Сніжана Тимченко

єчку стояло щось скрученої, висохлої форми, чорного кольору, і диміло, розносячи вість по всьому дому, хоч що б воно було – воно згоріло. В цю ж мить у кухню прибіг Сандас.

      – Я військовий капітан, брав участь у чотирьох військових кампаніях, був у чотирнадцяти місіях в інші галактики, очолював рятувальні операції в самому гирлі Джайрану, володію вільно зброєю майже всіх видів, можу літати на кораблі різних модифікації і розряду, знаю комп’ютерні технології, розуміюся на фізиці гіперпросторових двигунів, знаю чотири мови, але я не можу спекти цей чортів полуничний пиріг! – нарешті випалив він, з досадою кинувши кухонний рушник на підлогу.

      Сандас намагався, щоб його вираз обличчя випромінював співчуття. Річ у тім, що капітан ось уже три місяці намагався спекти полуничний пиріг за рецептом з кулінарної книги. Анатолій Робертович старався все облаштувати для Сандаса по-домашньому, з турботою. А який же домашній устрій може бути без домашньої кухні. І майже все цьому чоловікові вдавалося як треба: під час уроків він був суворий вчитель, під час домашніх турбот – терплячий холостяк, з Сандасом – друг і турботливий татусь, якого можна було розсмішити легким жартом. Але полуничний пиріг виявився нездоланною висотою.

      – Капітане, не переживайте, візьмемо його змором, – капітан сердито викинув у смітник горілого сухаря.

      – Ця духовка явно щось має проти мене. В неї ж датчики і сенсори! В ній такі програми, які не на кожен космічний корабель ставлять. Навіть в клімат-контролі немає такої чутливості до температури, яка є, повинна бути, в цій пічці! І що?! І що, я вас запитую?! – він звертався до аудиторії, яку уособлювали винахідники духовки, котрі просто повинні незримо бути присутніми при такій ганьбі. Капітан набрав номер по відеофону, на екрані з’явилося привітне обличчя дівчини з ресторанчику, що стояв на урвищі гори Зеленухи в сорока кілометрах звідси.

      – Ресторан «Зеленуха», слухаю вас.

      – Дівчино, прийміть замовлення. Вечеря на двох: салат з обрікасів та карінуса і біфштекс. Сандасе, що ти будеш?

      – Те саме.

      – А на десерт?

      – Колу.

      – Дві коли і п’ять шоколадних тістечок, – продовжив замовлення капітан.

      – На котру годину доставити?

      – На сьому.

      – Ваша адреса?

      – З, А, 270. Підліт з боку озера, – відеофон вимкнувся. – В мене немає настрою більше сьогодні куховарити.

      – А ходімо купатися.

      – Купатися?

      – Так. Розвіємося. І поганий настрій як рукою зніме.

      – Ну ходімо, – сказав ліниво капітан не сподіваючись, що так і буде.

      Вони вийшли з будиночку на подвір’я і капітан подався навпростець до озера, де був невеличкий причал.

      – Ні капітане, не туди. Ходімо, я приготував веселу штуку. Сюрприз.

      – Будемо купатися з сюрпризом?

      – Ну, можна й так сказати.

      – А далеко до нього йти? – поцікавився Анатолій Робертович, ліниво переставляючи ноги.

      – Та ні. Тут близько, де збоку стежки крутий берег. Там така глибина підходяща.

      Через кілька хвилин вони дісталися місця. Нічого такого капітан не побачив. Крутий берег та й годі. Як дивитися на воду, сонце б’є прямо в очі. Навряд чи тут вода добре прогрілася, бо глибина велика.

      – То в чому сюрприз? – Сандас не відгукнувся. – Чуєш? Де ти?! – капітан озирався навкруги.

      Аж тут він побачив, як на нього, поблискуючи п’ятками, летить Сандас. Долетівши майже до капітанового обличчя, він підняв ноги, пролетів над його маківкою і весело булькнув у воду бомбочкою. Піднялися такі бризки, що у капітана в очах райдуга заграла. Сандас випірнув з посмішкою до вух.

      – Стрибайте капітане!

      – А ти не думаєш, що в моєму віці якось не солідно стрибати з тарзанки?

      – Це весело. До чого тут солідність? – капітан думав тридцять секунд, поспіхом роздягся, упіймав мотузку й зі словами «Хоч би ніхто не бачив» стрибнув у воду. Булькнуло так, що на хвилях можна було гойдатися хвилин зо три. Та випірнув він теж сміючись від душі. Прохолодна вода змила незадоволення і лінь думок, що бродила у голові від неймовірної спеки.

      – Ну як?

      – Твоя правда, настрій поліпшився.

      – А як щодо того, щоб закрутити сальто?

      – Ось почекай, старий капітан зараз тобі таке покаже, всім стрибкам стрибок!

      Вони вилізли на берег по камінцях, швиденько перебігли стежку. Першим взяв розгін Сандас. Долетів до води, відпустив мотузку зробив переворот назад і чисто увійшов у воду, як пірнальник-професіонал.

      – Браво! Тепер дивися і вчися! Майстер клас!

      Впіймавши мотузку, капітан став струнко, прийняв суворий вираз обличчя, трішки наче прицілився і відштовхнувся від землі.

      Якраз у цю мить по стежці, через яку стрибали Сандас і капітан, нічого не підозрюючи, йшла пані Менерина Зановська. Сімдесятирічна бабця тільки-но приїхала в сусідній будинок і вирішила познайомитися