Автомобіль із Пекарської. Андрій Кокотюха

мішкуваті сині штани в ледь помітну смужку, картату сорочку, піджак з підплічниками, недбало пов’язав шию хустинкою, а туфлі, котрі нагадували дзьоб екзотичного птаха, замінив на важкуваті з вигляду, проте доволі зграбні черевики. Прилаштувавши на голову картуза з заломленим козирком, Кошовий не без утіхи переконався: на батяра не подібний, та за ремісника, дрібного службовця чи іншого постійного відвідувача закладів на кшталт «Під вошею» цілком зійде.

      Хоча до кінця так і не зрозумів, від чиїх очей ховався. Тутешній череватий кельнер Цезар упізнав його й кивнув, вітаючись. Решта ж відвідувачів, завсідники вони чи завітали випадково, не звертали на Клима спеціальної уваги. Навпаки, пани біля шинквасу здригалися від дружного батярського ревіння, в якому, лише добре дослухавшись, можна було почути слова пісеньки:

      Колись у Львові в гарнім місці

      Кляштор Бригідок стояв,

      Було черниць панянок з двісті,

      Він молитви до неба слав.

      Цезар, як завжди не говорячи зайвого, кивнув Кошовому на дальній столик у кутку. Якщо дивитися в той бік від вхідних дверей, місце було геть заслане сизим густим цигарковим димом. Та пройшовши ближче, Клим угледів Єжи Тиму й сів навпроти.

      – Ви вчєсно.

      – Не люблю запізнюватись. Навіть на такі зустрічі.

      – Гм… – Тима потер підборіддя, прошепелявив: – Ми ще не почєли розмову, а вам наша здибанка вже не до вподоби.

      Біля столика виринув Цезар, поставив миску тушкованої капусти, ще одну – зі смаженими жирними ковбасками, карафку темного скла, наповнену горілкою. Щойно відійшов, Тима спершу закурив, запропонувавши Кошовому. Коли ж той відмовився, витягнувши з кишені свою, завчасно прихоплену з дому сигарку й відкусивши кінчик, закурив та заходився наливати. Батяри ж у протилежному кутку тягнули свого:

      Затихли співи, згасли молитви,

      Цей дім тюрмою для злодіїв став.

      – Чули? – кивнув Тима у їхній бік. – То дуже доречна зараз для нас пісня.

      – Пана Сілезького заарештовано, – сказав Клим, беручи свою чарку. – Ми ж не за це питимемо, так?

      – Ми будемо пили за його швидке звільнення, – серйозно мовив Тима, і Кошовий лиш тепер помітив – шепелявий злодій вже трохи почастувався.

      Не чаркуючись, Тима випив, заковтнувши горілку й не скривившись при цьому, що підтвердило Климові припущення: звичка, сьогодні перехиляє не вперше. Сам пригубив, потім під пильним наглядом співбесідника таки доцідив майже все, поставив чарку, пригостився ковбаскою. Тима ж навіть не думав про їжу – закурив випите й майже відразу налив знову.

      – Куди поспішаєте?

      – Маємо клопіт, пане Кошовий. Нашого пана Густава заквасили [23] серйозно. Як не видряпаємо з Бригідок – склепають не одну справу. І світить йому айт туд [24], не інакше.

      – Ми ж давно знайомі, пане Тимо. Не кажіть, що ваш пан Сілезький сидить задурно.

      – Ви ж вчена людина, пане Кошовий.

23

Заквасити – заарештувати (жарг.).

24

Айт туд – пожиттєве ув’язнення (жарг.).