Привид із Валової. Андрій Кокотюха

торжества, що блимнули в очах зубного лікаря. Випнувши вперед худі груди, він зміряв Клима таким поглядом, ніби раптом виріс на цілу голову і глядів на товариша згори вниз. Кошовий відразу здогадався, що зараз відбудеться, але дозволив Йозефу скупатися у променях слави.

      – Проведіть нас! – гордо попросив наспілого кельнера.

      Той, лавіруючи між столиками, перетнув разом із ними залу, тримаючи курс ліворуч, завів обох за широку масивну колону, жестом показав призначений для двох столик.

      – Прошу дуже. Панове відразу зволять замовити?

      – Дві чорні кави, будь ласка, – сказав Клим. – Одну без молока.

      – Дві без молока, – тут же виправив Шацький. – І прошу принести також ваших фірмових круасанів.

      Мода на французькі рогалики завелася у Львові не так давно. Кошовий уже знав, що, кажучи «фірмові», замовник мав на увазі оригінальну начинку, яку додавав кожен кухар. Зазвичай вони були сезонними, і нині в «Сан-Сусі» пропонувалися круасани з корицею та абрикосовим джемом.

      – Що б ви робили без мене, – мовив Шацький, коли кельнер відійшов, а вони вмостилися за столик один навпроти одного, прилаштувавши перед тим капелюхи й пальта на стоячий лакований вішак. – Якби я не прискочив сюди так скоро, як мені дозволила моя Естер, не вдалося б зарезервувати навіть стільця біля шинквасу. Довелося б нам з вами блукати, мов двом моркв’яним поцам, від закладу до закладу, всюди ловити облизня й опинитися нарешті у кращому випадку – «Під вошею», що на Личакові, а в гіршому – в одній із брудних довколишніх дір.

      – Я ціную вашу спритність, Шацький, – потішив його самолюбство Клим.

      – Дякую, пане Кошовий.

      Минулого літа, невдовзі після знайомства, Йозеф офіційно попросив Кошового не звертатися до себе «пане», бо вважав – так простіше, і це визначає певний ступінь довіри між обома. Сам же натомість уперто «панькався», нічим це не пояснюючи, й Клим вирішив не сушити голову, а додати це до великого переліку дивацтв свого доброго львівського приятеля.

      – Про що поговоримо? – діловито спитав Йозеф. – Давно не було нічого цікавого? Знову якась страшна таємниця?

      – Поки що ні, – заспокоїв його Клим. – І, маю надію, нічого страшного не станеться. Скажу більше – готовий припустити, що перегинаю палицю й даю надмірну волю фантазії. Заскучав, почав мохом заростати у конторі пана Штефка.

      – Можна без передмов, пане Кошовий? Відразу, отак, просто в лоба. Що вас тривожить цього разу?

      Клим умостився зручніше.

      – Чули про нещасний випадок на Валовій? У будинку, котрий зараз перебудовується?

      – Нічого не… – Раптом Шацький стрепенувся, ніби його торкнуло струмом, примружився: – Чекайте, на Валовій? Ви сказали – на Валовій?

      – Саме так. А що…

      Клима зупинила виставлена вперед рука.

      – Часом не будинок за номером двадцять вісім?

      – Отже, ви чули.

      – Пане Кошовий, – нахилившись ближче й витягнувши