На полі крові. Українка Леся

>

      Дідок-прочанин іде повз нивку стежкою, що звертає вбік з великого Єрусалимського шляху. Прочанин важко дише і налягає на ціпок, ідучи, бо день душний. На ціпку вгорі прив’язана тиковка хилитається порожня і калатає. Чоловік, що працює, оглянувся на мить, почувши те калатання, але зараз же нахилився знов до праці.

      Прочанин (спиняється коло працівника).

      Благослови господь твою роботу,

      мій брате!

      Працівник мовчить, не одривається від роботи і не дивиться на прочанина.

      (Прочанин тихо до себе.)

      Він, либонь, глухий.

      (Голосніше.)

      Мій друже!

      Благаю ревне, дай мені водиці!

      Хоч я ще й небагато увійшов,

      а вже всю воду випив, – душно, бачиш,

      а тиковка мала.

      Чоловік (показує на кухоль з водою, захований у бур’яні).

      Он, можеш взяти.

      Прочанин (жадібно приникає до кухля і довго п’є; потім, напившись).

      Нехай господь тобі продовжить віку,

      що ти мене порятував.

      Чоловік знов не подає знаку, що чув сі слова.

      Скажи,

      де ти береш тут воду? Я піду

      та й наберу собі й тобі. Куди тут

      по воду йти?

      Чоловік.

      Туди.

      (Показує мотикою в той бік, звідки прочанин прийшов, і знов нахиляється до праці.)

      Прочанин.

      Назад… Ну, знаєш,

      мій синочку, пробач мені, старому,

      я підтоптався вже за довгий вік,

      ліниві ноги стали.

      (Сідає на межі під деревом.)

      Світ не близький

      мені додому йти. Я з Галілеї.

      Ходив оце в Єрусалим на прощу,

      там маю родичів – сестру і тітку, —

      от з ними й паску їв. А ти, мій сину,

      єрусалимський?

      Чоловік.

      Ні…

      (Поспішно.)

      Єрусалимський!

      Авжеж!.. Хіба, ти думаєш, я звідки?

      Прочанин.

      Та я не думаю нічого. Так от

      спитав собі… А поле се – твоє?

      Чоловік.

      Авжеж, моє. Чиє ж би мало бути?

      Прочанин.

      Ото яка чудна балачка в тебе!

      То я тому спитав, бо пам’ятаю,

      що як ішов я се в Єрусалим,

      то ся містина облогом стояла

      і нивки сеї наче не було,

      хоч люди вже здебільше обробились

      у полі й по городах. Десь недавно

      купив ти сюю землю?

      Чоловік (неохоче).

      Та… недавно.

      Прочанин (оглядає містину уважним оком хлібороба).

      А скільки дав за неї?