Название | Товаришки |
---|---|
Автор произведения | Олена Пчілка |
Жанр | Повести |
Серия | ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ |
Издательство | Повести |
Год выпуска | 0 |
isbn |
– Інтересно, се правда! – мовила дівчина, і очі її заблищали, личко пройнялось одушевлениям. – Згадую, що ті романи, котрі я перше з такою охотою читала, не так похвачували мене, як отсі книжки!.. Там чудеса фантазії, а тут справжня світова область, з такими близькими явищами, з такими дивними законами! І так цікаво досліджувать орудування тих законів, сплетіння тих фактів! Так хочеться пильнувать їх!.. Вчора я кінчила «Фізіологію щоденного життя» Люїса! Що за чудо! Вона очарувала мене!.. Знаєте, в кінці кінців, ся область найбільш принаджує мене! Що може буть інтересніше: пізнавать життя самого нашого життя!.. Ах, я плутаюсь у словах, я не можу вам добре висловить моєї думки!..
– Я вас розумію!.. Ваше речення здалось би навіть іншому вигадливому красномовцю!.. Що ж! От і виберіть сю область своєю спеціальністю! Отже, поїдете, будете учиться медицини!
– Поїду! Поїду! – журливо протягла дівчина. – Се ще по воді вилами писано!.. Ах, а так би хотілось! – додала, стріпнувши кучерявою головкою. – Уже так би училась, так би пильнувала, що, мабуть би, таки зрозуміла все, дойшла всього, що схотіла б!
З дверей на ґанок вийшла молодиця Тетяна і промовила статечно:
– Казали пані, щоб ішли чаю пить!
– Ах, я й не кличу вас!.. Заговорилась!.. Ходіте! – мовила панночка гостеві, хутко встаючи. Він так устав якось безтямно і, не відриваючись од розмови, сказав ідучи:
– Що ж, не залишайте свого бажання, то й поїдете! Се конечне потрібно. Я певен, що Марія Петрівна не стане вам на перешкоді!
Сидячі при столі за чаєм, молодий гість мало піддержував розмову з старими, хоть чорнява пані й удавалась до його з різними питаннями.
– Ти, Костю, бачив мирового? Говорив з ним? – питала вона.
– Ні, ще не заходив!..
Катерина Пантелеймонівна, котра ото, власне, й приїхала з села вкупі з своїм сином, щоб він справив їй у місті деякі діла, була дуже не втішена пім слоном; вона кидала бистре й проникливе око на свого Костя, коли він давав їй ті короткі, наче безтямні одповіді, ведучи розмову з панночкою, котра теж уділяла йому далеко більше уваги, ніж паням.
Та таки й можна було уділяти увагу такому хлопцеві! Обличчя його було таке гарне й змисленене! Праві очерти лиця мали артистичну тонкість; карі очі були вдумчисті і мовби витали у якихсь мріях, одтінялись темними бровами; довге каштанове волосся, одкинуте назад, хвилею збігало аж на плечі, оказуючи високе чоло з боковими забігами ніжного обрису. Біле лице його не було, однак, безживним: в лиці пробивалась краска, уста нагадували повні, червоні уста матері, пані Катерини; але вираз тих уст, визиравших з-під шовкового і, був зовсім інший, так само як і рухи паничеві, тонкі, делікатні.. Кость, чи, як називала його господиня, Константин Михайлович, при всій лагідності свого поводіння, мав якусь покоряючу вагу на матір: пані Катерина при йому навіть говорила не так голосно і без жодного гострого тону.
Тож обидві пані і не подумали заперечити, коли панич, допивши чай, мовив, виглянувши в відчинене віконце на тиху