На кожум’яках. Іван Нечуй-Левицький

вигадувати на мене, що…

      Сидір Свиридович. Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні.) Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже. Ой, які ж слизькі язики у тих жінок: в однієї гострий як бритва, а у другої слизький: так і лізе сам з рота. (Показує.)

      Горпина. Та кажи-бо, що твій чоловік вигадував!

      Сидір Свиридович. Ой, цить, не кажи!

      Горпина. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.

      Сидір Свиридович. Не кажи, бо з хати втечу.

      Євдокія Корніївна. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку віддати заміж. Перебирали усі Кожум'яки, та й не знайшли ні одного панича дочці до пари.

      Горпина. Куди ж пак! Тисячі та сотні ніколи в дівках не посивіють. Не бійся! Повиходять швиденько. От уже нам, бідним, зовсім друге діло, хоч моя Оленка красуня не то що на всі Кожум'яки, а може, й на ввесь Київ.

      Євдокія Корніївна. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна і вчена, як баришня, то нігде правди діти, хоч, може, матері не приходиться своєї дочки хвалити.

      Горпина. Тільки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хаті, то я б їй патли обскубла.

      Дзвонять до церкви.

      Сидір Свиридович. Чи це вже й до вечерні дзвонять? Піду ж я поможу дякові співати. (Встає.)

      Горпина. Вже таки й поможете дякові. Сідайте ж та лучче побалакаємо. Нехай там сам дяк курникає.

      Євдокія Корніївна. Я оце все про свою дочку. Вже б, здається, і час заміж, та все якісь недоладні люди трапляються: то негарні, то без грошей, хоч і гарні, то не дуже розумні. Зовсім не до пари моїй Євфросині.

      Горпина. О, Євфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тітка.

      Євдокія Корніївна. Тут, сестро, почав до нас ходити один молодий панич, та не скажу, як звуть.

      Горпина. Про мене, не кажи. Мені не йти за його заміж.

      Євдокія Корніївна. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й до того розумний. Як почне говорити з Євфросиною, та так говорить розумно, що я слухаю, слухаю і нічогісінько не розберу. От уже вдався розумний, як наша Євфросина.

      Сидір Свиридович. Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей: він знається не тільки з семінарськими басами, але навіть з митрополичими.