Безталанна. Іван Карпенко-Карий

Не їдь! (Шепче їй на вухо.)

      Софія. Якраз! А Варка?

      Гнат. Я забув і думать про неї…

      Софія. і за мене потім так само забудеш?

      Гнат. Хіба ти Варка?

      Варка. Що там Варка тобі нав'язла в зуби? іди сюди, Гнате!

      Гнат. Казав – учора прийде.

      Софія (тихо). Іди ж, чом не йдеш?

      Гнат. Нехай їй чорт!

      Шепчуться з Софією та сміються, а Варка сердиться.

      Варка. Чи надовго спарувався?..

      Гнат. А тебе завидки беруть, що не всі парубки біля тебе? Буде з тебе й Омелька.

      Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя і ти, і твій Омелько! Багато вас є, на одній осиці й не перевішаєш! Прощайте, тітко! Я піду, а то ще в холодну звідціля позабирають. Ходім, дівчата!

      Дем'ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать і сама тітку прохала, щоб не виганяла.

      Гнат. Та не зачіпай її, нехай іде!

      Варка. От же на злість зостанусь.

      Гнат. Мені на злість, собі на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тілько, що сіно згоріло.

      ЯВА ІV

      Входять парубки.

      Дем'ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.

      Варка. Повісь собі його на шию!

      Гнат. Нащо його вішать, коли ти сама повісишся у нього на шиї!

      Омелько. Кого це збираєтеся вішать?

      Гнат. Та тут дівчина вішається одному парубкові на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкій обірветься.

      Варка. Дурному вічна пам'ять!

      Омелько. А нам на здоров'я.

      Гнат. Тепер, може, буде й вічна. Воно все так: як є – не жалуєм, а нема – плачемо.

      Варка. Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.

      Омелько. Нічого не розберу. Бачу тілько, що Варка з Гнатом глек розбили.

      Гнат. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.

      Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобі яке до мене діло?

      Гнат (сміється). Малі та дурні раз у раз на смітнику збирають черепки, й їм ніхто не заважа, – збирай і ти.

      Омелько. Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!

      Гнат (підступа). Ану, попробуй!

      Омелько. Думаєш, злякаюсь? От тілько не одійдеш, то й побачиш! Чого чіпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кілок не розбира ні здорового, ні слабого!

      Дем'ян. Та годі вам гризтись за масляні вишкварки! От нещасливий день: послідній раз зібралися, а згоди нема, тілько сварка.

      Омелько. Чого ж чіпляється, мов скажена собака?

      Дем'ян. Годі! Харитон! Давай по чарці! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.

      Харитон. Підождем.

      Дем'ян. Ну, так я співать почну. (Співа.)

      Светить мєсяць,

      Светить ясний,

      Просвіщається заря…

      Хлопці перебивають.

      Дехто. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.

      Дем'ян. Ну, давай гуртової.

      Ой гиля, гиля,

      Гусоньки, на став,

      Добривечір, дівчино,

      Бо я ще й не спав.

      Ой Боже, Боже,

      Який я вдався:

      Брів