Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка

ти, немов той ясень, розмовляєш.

      Лукаш (смiючись)

      Та треба по-тутешньому навчитись,

      бо маю ж тута лiтувати.

      Мавка (радо)

      Справдi?

      Лукаш Ми взавтра й будуватися почнéмо.

      Мавка Курiнь поставите?

      Лукаш Нi, може, хижку,

      а може, й цiлу хату.

      Мавка Ви – як птахи:

      клопочетесь, будуєте кубельця,

      щоб потiм кинути.

      Лукаш Нi, ми будуєм

      навiки.

      Мавка Як навiки? Ти ж казав,

      що тiльки лiтувати будеш тута.

      Лукаш (нiяково)

      Та я не знаю… Дядько Лев казали,

      що тут менi дадуть ґрунтець i хату,

      бо восени хотять мене женити…

      Мавка (з тривогою)

      З ким?

      Лукаш Я не знаю. Дядько не казали,

      а може, ще й не напитали дiвки.

      Мавка Хiба ти сам собi не знайдеш пари?

      Лукаш (поглядаючи на неї)

      Я, може б, i знайшов, та…

      Мавка Що?

      Лукаш Нiчого…

      (Пограває у сопiлку стиха щось дуже жалiбненьке (мелодiя № 9), потiм спускає руку з сопiлкою i замислюється.)

      Мавка (помовчавши)

      Чи у людей паруються надовго?

      Лукаш Та вже ж навiк!

      Мавка Се так, як голуби…

      Я часом заздрила на їх: так нiжно

      вони кохаються… А я не знаю

      нiчого нiжного, окрiм берези,

      за те ж її й сестрицею взиваю;

      але вона занадто вже смутна,

      така блiда, похила та журлива, –

      я часто плачу, дивлячись на неї.

      От вiльхи не люблю – вона шорстка.

      Осика все мене чогось лякає;

      вона й сама боїться – все тремтить.

      Дуби поважнi надто. Дика рожа

      задирлива, так само й глiд, i терен.

      А ясень, клен i явiр – гордовитi.

      Калина так хизується красою,

      що байдуже їй до всього на свiтi.

      Така, здається, й я була торiк,

      але тепер менi чомусь те прикро…

      Як добре зважити, то я у лiсi

      зовсiм самотня…

      (Журливо задумується.)

      Лукаш А твоя верба?

      Таж ти її матусею назвала.

      Мавка Верба?.. Та що ж… в їй добре зимувати,

      а лiтом… бач, вона така суха,

      i все рипить, все згадує про зиму…

      Нi, я таки зовсiм, зовсiм самотня…

      Лукаш У лiсi ж не самiї дерева, –

      таж тут багато рiзної є сили.

      (Трохи ущипливо.)

      Вже не прибiднюйся, бо й ми чували

      про вашi танцi, жарти та зальоти!

      Мавка То все таке, як той раптовий вихор, –

      от налетить, закрутить та й покине.

      В нас так нема, як у людей, – навiки!

      Лукаш (приступаючи ближче)

      А ти б хотiла?..

      Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.

      Голос Гов, Лукашу, гов!

      го-го-го-го! А де ти?

      Лукаш (вiдзивається)

      Ось я йду!

      Голос А йди хутчiй!

      Лукаш Оце ще нетерплячка!

      (Вiдгукується.)

      Та йду вже, йду!

      (Подається