Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка

ти сам в собi не розумiєш,

      хоча душа твоя про те спiває

      виразно-щиро голосом сопiлки…

      Лукаш А що ж воно таке?

      Мавка Воно ще краще,

      нiж вся твоя хороша, люба врода,

      та висловить його i я не можу…

      (Смутно-закохано дивиться на нього i мовчить хвилинку.)

      Заграй менi, коханий, у сопiлку,

      нехай вона все лихо зачарує!

      Лукаш Ей, не пора менi тепера грати!

      Мавка То пригорни мене, щоб я забула

      осю розмову.

      Лукаш (оглядається)

      Цить! почують мати!

      Вони вже й так тебе все називають

      накидачем…

      Мавка (спалахнула)

      Так! хто не зрiс мiж вами,

      не зрозумiє вас! Ну, що се значить

      «накинулась»? Що я тебе кохаю?

      Що перша се сказала? Чи ж то ганьба,

      що маю серце не скупе, що скарбiв

      воно своїх не криє, тiльки гойно

      коханого обдарувало ними,

      не дожидаючи вперед застави?

      Лукаш Була надiя, що вiддячусь потiм.

      Мавка I знов чудне, незрозумiле слово –

      «вiддячуся»… Ти дав менi дари,

      якi хотiв, такi були й мої –

      немiрянi, нелiченi…

      Лукаш То й добре,

      коли нiхто не завинив нiкому.

      Ти се сама сказала – пам’ятай.

      Мавка Чому я маю сеє пам’ятати?

      Мати (виходить iз-за хати)

      Се так ти жнеш? А ти се так городиш?

      Лукаш поспiшно поволiк дерево за хату.

      Коли ти, дiвонько, не хочеш жати,

      то я ж тебе не силую. Вже якось

      сама управлюся, а там на вiсень,

      дасть бiг, знайду собi невiстку в помiч.

      Там є одна вдовиця – моторненька, –

      сама припитувалась через люди,

      то я сказала, що аби Лукаш

      був не вiд того… Ну, давай вже, любко,

      менi серпочка – другого ж немає.

      Мавка Я жатиму. Iдiть до конопель.

      Мати йде через галяву до озера i криється за очеретом.

      Мавка замахує серпом i нахиляється до жита. З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одiж на їй просвiчує де-не-де крiзь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на головi синiй вiнок з волошок, у волоссi заплутались рожевi квiти з куколю, ромен, березка.

      Русалка Польова (з благанням кидається до Мавки)

      Сестрице, пошануй!

      Краси моєї не руйнуй!

      Мавка Я мушу.

      Русалка Польова

      Уже ж мене пошарпано,

      всi квiтоньки загарбано,

      всi квiтоньки-зiрниченьки

      геть вирвано з пшениченьки!

      Мак мiй жаром червонiв,

      а тепер вiн почорнiв, наче крiвця пролилася,

      в борозенцi запеклася…

      Мавка Сестрице, мушу я! Твоя краса

      на той рiк ще буйнiше запишає,

      а в мене щастя як тепер зов’яне,

      то вже не встане!

      Русалка Польова (ламає руки i хитається вiд горя, як од вiтру колос)

      Ой горенько! косо моя!

      косо моя золотая!

      Ой лишенько! красо моя!

      красо моя молодая!..

      Мавка Твоїй красi вiк довгий не судився,

      на те