Обітниця. Олег Ладыженский

та смажить,

      А як дійде до справи —

      Шурх у кущі та трави…

      Ворожили ворожбити:

      «Будеш, хлопець, з рожей битой!» —

      Лихоманка моя вдача,

      Чим же я тобі віддячу?

      Ось би взяти людинку

      Та за кожну частинку,

      І спитати у ней: «Як діла?»

      Минулу тінь у згадці схороню —

      Пришити хочу к завтрашньому дню…

      Життя у мага – свято днів:

      То він в лайні, то на війні,

      Чого і вам бажаєм…

      У ворожім стані

      Я у битві тану —

      Ляжу край дороги

      І ніяк не встану!

      Я спитав чаклуна:

      Що ж у людства здавна

      На здоровий на глузд

      Завелика ціна?

      Гей, волоцюго, бий з плеча,

      Марнуй слова! —

      Але все ближче хижий час,

      І – прощавай…

      Степ та степ в ночі,

      Битий шлях лежить,

      Там у далечінь

      Кітоврас біжить…

      Ой, із серця ран

      Я зроблю таран

      І як жахну в небесний паркан…

      Хоч цар, хоч хлоп,

      Ми кажем: «Гоп!»,

      Але стрибає інший, щоб

      Ми вірили йому…

      Кричали півні усю ніч,

      Щоб схід гарячим став, як піч,

      Й світанок віпік нам…

      Звелів геені моцний маг:

      «Віддай-но демона, пітьма!»

      Та демонів чортьма…

      Кажи, що хочеш, любий мій,

      Хоч сам цих слів не розумій –

      Народ тобі повірить…

      У натовпі – усі самотні.

      Жетон метро – ключ до прояснення.

      Я їду вниз.

      Цапи!

      З рогами!

      Покину світ.

      Тишком повзи, п'яницю,

      По сходинкам, темним від бруду,