Вкласти душу. Генри Лайон Олди

диктував острову свої умови.

      Старий кивнув, і Кукер хвицьнув двері. Бреньчання гітари стихло, і долинув брязкіт посуду – мексиканець-помічник стрімголов кинувся смажити бекон і заливати шкварки п’ятьма яйцями; смаки Старого Лайка не мінялися стільки років, що до них звикли, як до регулярної зміни дня і ночі.

      Коротун у робі відірвався від вмісту чашки, яку він вивчав, сумно тримаючи перед самим носом, як всі короткозорі, тимчасово позбавлені окулярів, і натомість втупився у Мбете Лакембу.

      Якщо спочатку він явно припускав, що темна масна рідина в чашці рано чи пізно перетвориться на каву, то зараз одному Богу було відомо, на кого він мав намір перетворити розжирілого старого.

      – Добрий ранок! – коротун сумно пожував обкиданими простудою губами. – Мене звати Флаксман, Александер Флаксман. Доктор іхтіології. Сідайте, будь ласка, до мене, бо я скоро здохну від нудьги і не дочекаюся катера.

      – Лакемба, – кинув старий, сідаючи навпроти.

      Приреченість світанку мало-помалу просочувалася досередини, і ніздрі жерця тріпотіли, ловлячи сморід долі.

      У бляклих очицях доктора Флаксмана спалахнули підозрілі вогники.

      – Лакемба? – перепитав він і навіть відсьорбнув із чашки, чого раніше зовсім не збирався робити. – Мбаті Лакемба? Явуса але Соро-а-вуравура?

      – Мбете Лакемба, – байдуже поправив старий. – Мбете, матангалі-мбете. Явуса На-ро-ясо. Туна-мбанга ндау лавакі. Оро-і?

      Однорукий Кукер за шинквасомстойкою спохмурнів і подлубався пальцем у вусі.

      – У моєму закладі говорять нормальною мовою, – буркнув він. – А хто хоче плюватися всякою поганню, хай вимітається на вулицю.

      Було помітно, що коротун встиг неабияк остобісіти Вільяму Кукеру, який і без того не вирізнявся поступливістю; просто раніше не знаходилося приводу присікатися до доктора іхтіології.

      Кава йому не подобається, розумнику…

      – Він запитав: чи не є я Лакембою з касти воїнів? – старий навіть не обернувся до розлюченого Кукера. – І чи не належу до спільноти «Тих, що збирають данину зі всього світа»? А я відповів, що від зачаття належу до касти жерців, матангалі-мбете.

      – Саме так, – хихотнув коротун. – І ще ви додали, що у «того, хто випорожнюється камінням», препогана вимова. Думали, я не знаю діалекту Вату-вара?!

      Жрець промовчав.

      Розчаровувати гордого зі своїх знань коротуна було нижче гідності правильної людини – крім того, тоді довелося б пояснювати, що у «того, хто випорожнюється камінням» погана не лише вимова.

      За «ндау лавакі» на батьківщині Мбете Лакемби викликали на поєдинок у рукавицях, вкритих акулячими зубами.

      Оро-і?

      – П’ять років, – похвалявся між тим Флаксман, – п’ять років свого життя я віддав вашим скелям, вашим бухтам і мілинам, і в першу чергу, вашим таємницям, шановний Мбете Лакемба! Якби мені хто-небудь сказав тоді, що спливуть роки, мене змиє за борт і я опинюся на забутому Богом і урядом Штатів острівці, де зустріну спадкового жерця зі спільноти