Франциск Ассизький. Петро Немировський

но в интеллектуальной издательской системе Ridero

      Петро Немировський

      ФРАНЦИСК АССИЗЬКИЙ

      Оповідання

      Переклад Ірина Гаркуша

      1

      Всю ніч я думав про завтрашню риболовлю, крутився з боку на бік, часто дивився на годинник у своєму мобільному телефоні – боявся проспати.

      Ввечері напередодні я поставив електронний будильник на п’яту ранку, кілька разів перед сном нагадав татові, аби й він не забув на своєму телефоні встановити будильник на п’яту ранку.

      Завтра я наловлю бага-а-ато риби. Нема нічого прекраснішого за риболовлю! Ані морозиво, ані катання на велосипеді, ані навіть ігри на комп’ютері не можуть зрівнятися з риболовлею. Звичайно, це не означає, що я не люблю їсти морозиво, кататись на велосипеді і, тим більше, грати на комп’ютері. Але риболовля – це щось особливе.

      Коли батьки запитують, ким я хочу бути, коли виросту, відповідь в мене готова – рибалкою. Нещодавно я заявив батькам, що хочу кинути школу. «Чому?» – «Тому що, вже вмію рахувати, читати й писати, а рибалці інші знання не потрібні. Рибалці потрібна вдача».

      Ми довго сперечалися, поки нарешті я не погодився: школу закінчу, але в коледж не піду. Відразу куплю собі катер, рибальські снасті, високі гумові чоботи і з ранку до ночі буду рибалити.

      Зловлену рибу буду продавати. Для цього відкрию свій магазин: винайму робітників, може, навіть батьки погодяться там чистити рибу і стояти на касі. В нас буде справжній сімейний бізнес.

      Тато потиснув мені руку – мовляв, угода відбулася. Мама, щоправда, пробурчала, що коледж все ж таки потрібно буде закінчити.

      2

      – Колись ми з мамою їздили до Італії, ти тоді ще не народився і лежав у мами в животі, – розповідав тато, коли зранку ми їхали з ним у машині. – Так от, у Флоренції ми увійшли в знаменитий собор Санта Кроче. А там зберігається ряса святого Франциска Ассизького – давним-давно жив такий чоловік. Лежить за склом така собі темна ряса і мотузка, якою святий Франциск підперезувався.

      Позіхаючи, я дивився у віконце, де у сутінках, що почали вже танути, проступали обриси будинків і дерев.

      Тато продовжував:

      – Ми оглянули в тому соборі розписи на стінах, і мама пішла далі, а я все стояв перед рясою, наче прикутий, не міг зрушити з місця! І раптом – сам не знаю, що на мене найшло – почав молитись і дякувати Богові! І ледь не розплакався, уявляєш? А вся справа – у шматку цупкої матерії і звичайній мотузці. Так, іноді в нашому житті стається щось таке, що важко пояснити… Повернувшись з Італії до Нью-Йорку, я прочитав життєпис святого Франциска. Виявляється, він був дивовижною людиною – віддавав ближньому останнє, що мав. До речі, він проповідував не лише людям, але й тваринам, птахам і рибам.