Твори для дітей Вибране. Дмитро Павличко

до двадцять п’ять,

      То й заснеться, друже мій,

      Йди додому й не дурій!

      Вже додому йде зайча,

      Втім, мурашку зустріта.

         – Що це, зайчику, тобі?

         –  Бачу я, що ти в журбі.

         – Ах, мені немилий світ:

         – Розхропівся мій сусід,

      Спати зовсім не дає, —

      Каже заєць все, як є.

      А мурашка: – Розбудить

      Я Ведмедя можу вмить!

      Заєць думає: «Ой-ля!

      Хвалькувате це маля».

      Та бере його мерщій,

      Садовить на хвостик свій,

      І несе до тих воріт,

      Де живе ведмедів рід.

      Храп гуде, немов гроза,

      В двір мурашечка вліза…

      Що ж то буде, що буде?!.

      Заєць став собі і жде.

      А мурашечка – в замок —

      Та до хати… Звір замовк.

      Тиша! Потім лютий рев —

      Аж летять листки з дерев!

      Знову тиша. Зайчик рад.

      Йде мурашечка назад.

      Крізь штахетиння рідке

      Бачить заєць ще й таке:

      На одній нозі ведмідь

      То плигає, то стоїть.

      Щось із вуха витряса,

      З гніву сам себе куса.

      Заєць думає: «Ого!

      Ти шукай всю ніч того,

      Хто у вусі був твоїм,

      А ми спатоньки ходім!»

      1965

      КАЛАЧІ

      Несе киця на хвості

      Три калачі золоті.

      Один калач буде мати

      Моя мати.

      Другий калач для тата

      Несе киця хвостата.

      Третій калач для сестри.

      То вже три.

      Що ж, для всіх не вистача —

      Буду я без калача.

      Киця каже: – Пробач,

      Загубився твій калач.

      Сестра каже: – Тихо! Цить!

      Дам тобі свого вкусить!

      Тато каже: – Сину!

      Бери мого половину!

      Мати каже: – Не плач!

      Бери собі мій калач!

      А я вибігаю з хати

      Калача свого шукати.

      Через гори, через луки

      Стежкою біжу навскач…

      Гей, куди ж це закотився

      Мій калач?

      1965

      НЕПОРОЗУМІННЯ

      Пес у нашого сусіда

      Називається Сніжок.

      Білий він, немов зі снігу

      Має вшитий кожушок.

      Він біленький, він гладенький,

      Але ж лютий, мов яга.

      Півсела перекусає,

      Як зірветься з ланцюга.

      От вам хитрощі природи,

      Непорозуміння знак.

      А якщо поміркувати —

      Має бути все не так!

      Сніг повинен бути синім,

      Бо він падає з небес.

      Пес повинен бути чорним,

      Бо то чортів син – не пес.

      1965

      ДЯДЬКО ДОЩ

      Дядько Дощ стоїть над лісом

      Неба велетень сяга.

      Він сміється, мов залізом

      Дудонить: – Га-го! Га-га!

      Одягнувся, мов на свята,

      Запорозький в нього шик:

      Тучі шапка сивувата,

      Блискавки червоний шлик.

      Довжелезні срібні вуса

      Люто вітер розвіва.

      І тремтить пшениця руса,

      І