Адвокат із Личаківської. Андрій Кокотюха

друзів клепали справу з явним зашморгом у вироку, – чи стати одним із них, залишити щойно почату практику та піти за чужим прикладом на нелегальне становище. У ньому тільки на перший, дуже побіжний погляд сама романтика з паролями, явками, перевдяганнями, гримуванням і частими змінами машкари – щось подібне до практик Арсена Люпена, героя нових французьких сенсаційних новел, написаних таким собі мсьє Лебланом,[26] котрі Клим із захватом прочитав недавно.

      Насправді ж сахатися власної тіні й поступово деградувати, перетворюючись на типового вигнанця, Кошовий не мав наміру. Простіше прийняти волю у вигляді подачки від свого слідчого, жандармського ротмістра з постійно червоним лицем, розірвати всі налагоджені стосунки кількома різкими відчайдушними рухами – і виїхати у невідомість, на Захід, сівши на поїзд до Львова…

      Навіть у такому, максимально стислому вигляді Кошовий вирішив не переповідати Йозефові Шацькому історію своєї появи в місті. Обмежився поясненням: потрапив через збіг обставин до в’язниці, де під час допиту жандармський слідчий надумав освіжити пам’ять арештанта, покликав до кабінету двох служак, і костоломи так захопилися, що кілька разів сильно вдарили жертву головою об кам’яну стіну. Відлили водою, хотіли торбити впертюха далі. Враз прийшов пан капітан, влаштував усім присутнім рознос, велів покликати лікаря, й після того його два дні не тягали на допити. Оклигавши, Клим відчув, як відтоді почало смикатися праве око.

      Йому пояснили – нервовий тик.

      Буває.

      Коли черепом об щось міцне сильно стукнешся.

      Лікар обіцяв: минеться. Коли, що для того треба робити – не сказав. І за весь час, що жив тепер із тиком, звикаючи до нього дуже поволі, Кошовий уловив лише одну особливість: праве віко смикається й ніби підморгує, варто було Климові хоч трохи почати нервувати.

      – Так ясно, все воно від нервів! – погодився Шацький так активно, немов до нього ніхто не міг пояснити причини. – Вам, молодий чоловіче, треба серйозно думати про здоров’я. І починати краще вже зараз, бо з часом ваш тик стане зовсім невиліковним.

      – Хіба ще можна вилікувати?

      – Якщо опустити вас глибоко під землю та залишити самого на довший час. Будете вести життя монаха-схимника, більше ніде не годен гарантувати спокій. Але, що сумніше, навіть після печерної терапії не обіцяю вам повного одужання. Наш час до цього не сприяє, повірте старому жидові.

      – Та знаю, – кивнув Клим, тут же додаючи: – І не такий уже ви старий, пане Шацький. От скільки вам років?

      Товариш по нещастю знову вже звично поцокав.

      – Хіба є різниця, коли я все одно не виглядаю на свої? Як каже моя дружина, тобі, Йозефе, краще, коли тебе всі, хто бачить, вважає старим і мудрим жидом. Запитайте, чому.

      – Чому? – слухняно поцікавився Кошовий.

      – Тому, що з трьох висновків вірним буде лише один.

      – Який?

      – Той, що Йозеф Шацький є жидом, – новий знайомий блазнювато кивнув. –

26

Французький письменник і журналіст Моріс Леблан (1864–1941), відомий своїми творами про поліцейських та їхні пригоди. Серед інших, створив образ джентльмена – грабіжника Арсена Люпена.