Вільний світ. Тетяна Белімова

нів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» був заснований за підтримки бренда найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.

      Література, кіно, театр і пісня обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.

      Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.

koronatsiya.com

      Передмова

      Ліричний голос української Кліо

      Тетяна Белімова – двічі «коронована» письменниця. 2013 року її дебютний роман «Київ. ua» здобув третю премію «Коронації слова», привернувши увагу читачів щирістю і драматизмом оповіді, глибиною розуміння людського серця. Уже цього року рукопис нового твору «Вільний світ» високо оцінило журі, і авторка отримала «золото» конкурсу.

      «Було три сестри…» – так по-казковому починається роман, але він не обіцяє нам ані пригод богатирів, ані зустрічей із фантастичними істотами, ані весілля у фіналі. Герої «Вільного світу» живуть не в зачаклованому лісі чи царстві морському, а в Україні ХХ століття, у часи воєнного лихоліття, яке готує люті випробування кожному з них. Роман-обрис Тетяни Белімової – про національну історію, яку, за відомим висловом Володимира Винниченка, не можна читати без брому. Письменниця підхопила традицію Олександра Довженка, Михайла Стельмаха, Івана Багряного, Уласа Самчука, Марії Матіос та Оксани Забужко, розгорнувши власну візію «України в огні».

      «Вільний світ» – це сімейна сага, що розповідає про дві звичайні українські родини: одну – з Труханового острова в Києві, другу – з мальовничого села Княжа Криниця на Черкащині. Люблячі і працьовиті батьки, розумні і вродливі діти… Однак жодним рядком історія не нагадує омріяну шевченківську ідилію з вишневими садками й солов’їними гаями. Перед нами – складна сув’язь багатьох людських доль. Звивисті стежки водитимуть героїв просторами України, Німеччини і далекої екзотичної Австралії. Доля матері, яка втратила дитину. Доля дружини ворога народу. Доля сироти, батька якого забрав голод 1933-го. Доля дівчини, яка не дочекалася милого з війни і вже не зазнає жіночого щастя. Доля киян в окупованому і зруйнованому місті. Доля військовополоненого, який будь-що-будь намагається вижити в таборі. Доля остарбайтера в німецькому Айгаху. Доля емігранта, що, мов самотній листочок, відірвався від дерева роду… Авторка вперто допитується: чому українцям у ХХ столітті не судилося бути господарями на своїй землі? Чи можлива свобода в заґратованому світі? І де він – той кращий світ: може, за залізною завісою або навіть за океаном? Що дасть волю нашим героям – тяжка праця, палке кохання чи тихе сімейне щастя? І чим тоді стане для людини її нація – прокляттям, трагедією або джерелом внутрішньої сили й здатності опиратися ворожим обставинам?

      «Вільний світ» – це зворушливий, ліричний, вишукано-жіночний роман, де правда життя вимірюється не сухою цифрою, а білими трикутничками фронтових листів, потьмянілими світлинами, відчайдушними материнськими молитвами, загадковими пророцтвами й віщими снами, куди приходять померлі, щоб розрадити і зцілити душу, застерегти й оборонити. Роман складався за родинними переказами, дбайливо збереженими сімейними історіями і свідченнями. «Вільний світ» – це роман-пам’ять, яка буває гіркою, болючою і просвітлено-ніжною. Письменницю надихала українська Кліо, муза історії, яка змішала на мистецькій палітрі трагічні барви з ліричними. Ми побачимо людину то цяткою на березі вічної ріки часу, то великим планом – у її стійкості, мужності, доброті, милосерді, прив’язаності до рідної землі. Тетяна Белімова вміє уважно слухати своїх героїв, відчувати їхню правду, щоб донести до нас, читачів, просту і зрозумілу життєву мудрість: свобода людини живе в її серці.

      Софія Філоненко доктор філологічних наук

* * *

      Присвячую…

      Поля

      Проходила по полю

      Обніжками, межами.

      Біль серце опромінив

      Блискучими ножами.

      Поглянула – скрізь тихо.

      Чийсь труп в житах чорніє…

      Спросоння колосочки:

      Ой радуйся, Маріє!

Павло Тичина. Скорбна мати

      Було три сестри… У якомусь іншому житті. Вона – Нюся – старша, Поля (бідна маленька Поля, приречена від народження через фатальну ваду серця) – середня, і Клава – наймолодша. А ще був брат – найстарший, найкоханіший (у тата – у мами – у сестер – бабусь – дідусів, бо ж один) – Жора. Чому був? Він і зараз є! Він же десь є?

      Але Поля померла… Це сталося рік тому. Її маленьке хворе серце просто не витримало (вона так і сказала перед останнім своїм віддихом: «Нема сил терпіти… серце вже не може…»), але спершу були оці страшні слова… нагромадження слів. Слова, які окреслювали