Острів Скарбів. Роберт Луїс Стівенсон

бо при нашому старому готелі не було стійла.

      Я йшов за ним слідом і пам’ятаю, як впала мені в око різниця між занехаяними сільськими п’яницями та стриманим життєрадісним і приязним лікарем із жвавими чорними очима у перуці, обсипаній білосніжною пудрою. Та особливо різким був контраст між лікарем та нашим брудним постояльцем, який сидів, розвалившись за столом, і попивав ром. Раптом капітан хрипким оглушливим голосом загорлав свою улюблену пісню:

      П’ятнадцятеро чолов’яг на скриню мерця,

      Йо-хо-хо, та ще й пляшка рому!

      Пий! І диявол тебе доведе до кінця,

      Йо-хо-хо, та ще й пляшка рому!

      Спочатку я гадав, що «скриня мерця» і є та скриня, що стояла в капітановій кімнаті, і в моїх страшних снах він нерідко приходив до мене разом із одноногим моряком. Але потім ми так звикли до цієї пісні, що вже не звертали на неї уваги. Цього вечора вона стала новиною лише для лікаря і, як я помітив, приємного враження на нього не справила. Він сердито подивився на капітана, потім завів розмову зі старим садівником Тейлором про новий спосіб лікування ревматизму. А капітан тим часом розпалився від власного співу й раптом як гепне кулаком по столу, що означало, як ми всі вже знали, – тиша! Усі одразу ж замовкли, лише лікар Лівсі й далі добродушно та весело говорив, пихкаючи люлькою. Капітан грізно подивився на нього, вдарив кулаком по столу ще раз, потім подивився ще суворіше і вилаявся:

      – Гей ви там, на нижній палубі, тихіше!

      – Ви до мене звертаєтесь, сер? – спитав лікар.

      Грубіян відповів ствердно і знову вилаявся.

      – У такому разі, сер, – спокійно мовив лікар, – можу сказати вам лише одне: якщо ви й далі питимете ром, то вже незабаром звільните світ від одного з найбільших мерзотників.

      Капітан страх як розлютився. Зірвався на ноги, вихопив свій складаний матроський ніж і ну розмахувати ним, погрожуючи пришпилити лікаря до стіни. Але той сидів абсолютно спокійно. Трохи повернувшись до капітана, він сказав рівним і рішучим голосом, однак так голосно, щоб усі відвідувачі могли розчути:

      – Якщо ви негайно не сховаєте ножа назад до кишені, то, присягаюся, вам доведеться мати справу із судом.

      Погляди їхні схрестилися, наче шпаги у двобої. Раптом капітан здався, сховав ніж і сів на своє місце за столом, наче побитий собака.

      – А тепер, сер, – вів далі лікар, – мушу вас попередити. Коли вже я дізнався, що в моєму оточенні з’явився такий собі молодчага, то будьте певні, я не спущу з вас очей. Я ж не тільки лікар, а ще й посадова особа, а тому, коли буде на вас бодай одна скарга – хай навіть за грубість, схожу на ту, що нині, – я зможу посприяти вашому виселенню звідціля. Затямте собі.

      Лікареві Лівсі подали коня, і він поїхав геть. А капітан принишк і тепер поводився вже не так задерикувато.

      Розділ ІІ

      Загадкова поява і зникнення Чорного Пса

      Невдовзі завдяки одній загадковій події ми позбулися нарешті капітана, однак не його