Петро Шелест. Юрий Шаповал

по радіо «Комсомолець України». Більшовики, як відомо, всім формам пропаганди надавали важливе значення, а тому в розпорядженні Шелеста були радіостудія, диктори, редактори і точно відведений час в ефірі.

      Того ж таки 1932 року вийшла ухвала ЦК КП(б)У про напрям групи комуністів для надання допомоги у сфері металургійної і гірничорудної промисловості. У цій групі опинився і Петро Шелест. Йому рекомендували поїхати на Маріупольський металургійний завод імені Ілліча. Саме на цьому заводі до 1936 року він працював змінним інженером, заступником начальника і виконуючим обов’язки начальника цеху. Після переїзду зі столичного Харкова, у вересні 1932 року, Шелест перевівся на вечірнє відділення Маріупольського металургійного інституту, який закінчив у липні 1935-го за фахом «різко вираженого профілю трубопрокатного виробництва».

      Тоді ж Шелест одружився. Його обраницею стала Любов Павлівна Банна. Знайомі вони були ще з часів навчання в Харкові. Виїжджаючи до Донбасу, Петро Юхимович почув від неї: «І я поїду з тобою, якщо ти не заперечуєш». Він відповів: «Приїжджай, буду радий». І вона незабаром приїхала, поселилася в готелі, придивилася й вирішила залишитися. Домовилися, що Люба переведеться до Маріупольського металургійного інституту. Незабаром вони розписалися. У Петра була тоді кімната в гуртожитку (звісно, без мінімального комфорту і вигод), але незабаром він отримав дві кімнати в котеджі. І це було дуже до речі, оскільки Шелести вже очікували на спадкоємця. Вирішили чомусь, що буде хлопчик. Так і відбулося: у серпні 1933 року на світ з’явився їхній перший син Борис.

      Для Петра Шелеста все складалося дуже непогано, вже були плани призначити його начальником цеху. І тут на завод приїхав керівник харківської контори «Судморснаб», співучень робітфаку. Він повідав про те, що йому потрібний начальник відділу чорних і кольорових металів і що він через начальство влаштує переведення Шелеста до Харкова. Через три місяці після розмови план реалізувався. Почалася нова робота, була навіть куплена в комунальній квартирі (у флігелі) по вулиці Іванова, 36 кімната на 10 квадратних метрів. І тут в житті Петра Юхимовича почався новий поворот.

      У Шелеста закінчився термін військової броні, і його мобілізували. І хоча за посадою він мав право на отримання броні, Петро вирішив, що треба в армії відслужити. Служба проходила в Дніпропетровську, у 30-му окремому навчальному танковому батальйоні, а родина залишилася в Харкові. Перед цим, улітку 1936 року, був заарештований брат дружини Микола Банний, співробітник Харківського інженерно-будівельного інституту. І ось тепер це позначилося на сестрі. «На роботу, – згадував Петро Шелест, – Любу ніде не беруть, бо вона сестра репресованого за «політичними» мотивами брата, мало не «ворога народу». Все ж таки насилу, і це тільки тому, що я, годувальник, іду до армії, призначили Любу на роботу термістом на патефонний завод».

      Під час служби представник особливого відділу дивізії розпитував Шелеста не тільки про брата дружини,