Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

на проповіді малоосвічених православних священиків, а може, є виплодом мандрованих дяків.

      «Казаннє» вміщено у книзі Л. Махновця «Сатира і гумор української прози XVI–XVIII ст.» (К., 1964). Подається за цим виданням.

      Казаннє руське

      Перед початком, мої дітоньки, світа не било нічого. Хоч запали – то б не тресло.

      Нічого нікому не далося ані видати, ані відати. І нікому не далося сиротини вигнати. І ніщо нікому не придалося. І, яко пишет акафіст в розділі 22 і яко мовить псалмиста святий Харитон з латинниками: Ex nihilo nihil.[13]

      Чи скажете ж ви мні, мої дітоньки, де на той час Господь Бог пробивав, що їв і пив і що теж робив, коли неба і землі не било? А, правда, мовчите, бо не знаєте, з чого Господь Бог світ сотворив?

      Наперед сотворив небо і землю. На небі сотворив ангели сребрнії, золотії, мальованії, з очима соколовими. Под небесі сотворив птаки – ворони, сороки, круки, кавки, вороб'ї і тетери. На землі сотворив свині, корови, воли, медведі і вовчиська. Так же сотворив лисиці, горностаї, коти, миші і иньшїї преутішнії звірята.

      І побудував їм Господь рай, плотом моцним огородив і податтю його подперл. Там же насіяв дубини, грабини, ліщини, ольшини. В огородах насіяв свікли, ріпи, редьки, моркви, пастернаку і іншого хвасту і дерева.

      І ходить собі Господь, глядить, щоб якоє порося не вилізло. Коли одним оком гляне на небо, аж ся небо засолопіло, сонце вуха спустило і звісило.

      І рече Господь сам до себе:

      – Ой, не дармо! Ах, Бог мя, не дармо!

      А то таки-м, мої дітуньки, преподобенством на небі било. Аж Люципер, найстарший архангил, которий ся з Михайлом бив побратав, посватав, покумав, бо оба-два з собою робляли, пивали і, як роднії браття, все з собою і спали. Аж, яко мовлять, ut compleretur[14] знати, же ся і побили. Яко ж ся і так стало. Того ж бовім часу Михайло упився, як світач, а Люципер, злодій, почав ся бунтувати. Достерігши тоє, іншії ангели скочать до Михайла. І кликне на нього один ангел:

      – Гаразд, пане Михайло! Спиш, щоби-сь не встав!

      А Михайло порветься, ні проспавшися, ні прочумавшися, скочить з великим галасом до Люципера:

      – А що ти, пане Люципере, робиш? Чи вже то ти бунти підносиш? А чім ся ти, пане-брате, не контентуєш тим, що тобі Господь надав?

      На що Люципер рече:

      – А ось бо я собі збудую другий варштат і буду подобен Господу!

      На що Михайло рече:

      – Ото ж то ти, куме, бредиш! Бити тобі чортом – не попом! їсти тобі говно – не проскури!

      А Люципер Михайла хопить в щоку, аж ся поточив. Порветься Михайло і кликне:

      – Ей! Тепер же не бивши кума – не пити пива!

      Кинеться до оружжя – до ножа, до чечуги, до мачуги, до меча, до бича, до самопалу, щоби бити Люципера непомалу. Скоро ся до такого оружжя порвав – зараз неборак пан Люципер од страху аж перднув. А Михайло його потім то по руках, то по ногах, то по плечах. Посік, порубав, покалічив і к чорту за землю струтив. А других побратимів його так же покалічив, порубав, постинав. Там же, діру в небі продравши, за першим Люципером

13

Ex nihilo nihil – з нічого ніщо (лат.).

14

Ut compleretur – для повноти (лат.).