Айвенго. Вальтер Скотт

додаткові правила, згідно з якими змагання мають скінчитися за знаком принца Джона, а переможця нагородить обрана вчора королева. Одразу ж загриміли сурми, остроги вп’ялися в кінські боки, і перші вершники обох партій помчали один на одного.

      Коли хмара куряви, що її здійняли копита розпашілих коней, осіла, стало видно, що добрячу половину лицарів вибито з сідел. Вершники, які залишилися в лавах, знову зімкнулися, вихопивши мечі. Брязкіт зброї, крики й звуки сурм заглушали стогони поранених, блискучі обладунки лицарів укрилися пилом і кров’ю, а пишне пір’я плюмажів, зрублених із шоломів гострими лезами, літало в повітрі.

      Потроху лави бійців порідшали, і нарешті Бріан де Буагільбер і Лицар, Що Втратив Спадщину, почали двобій. На цей час партія вчорашнього переможця перебувала в найтяжчому стані – могутня рука Фрон де Бефа й бичача сила важкотілого Ательстана косили бійців одного по одному. Проте обидва ці лицарі водночас зрозуміли, що здобудуть велику перевагу в бою, якщо допоможуть храмовникові, який почав битися зі своїм головним суперником. Тепер проти одного виявилося троє досвідчених вояків. Здавалося, ніщо вже не зможе врятувати Лицаря, Що Втратив Спадщину, якби не разюча спритність його коня. Він стрімко ухилявся від лицарів, які нападали на нього зусібіч, на скаку завдаючи влучних ударів мечем праворуч і ліворуч.

      Глядачі бачили, що сили воїна-одинака вичерпуються, і навіть абат Еймер натякнув принцеві Джону, що час би зупинити турнір, однак той заперечив, мовляв невідомий лицар уже одержав свою винагороду – а тепер для нього настав час розділити свій тріумф з іншими.

      Утім, допомога надійшла з несподіваного боку.

      Один із прибічників Лицаря, Що Втратив Спадщину, котрий не мав девізу на щиті й досі майже не брав участі в змаганні – його прозвали Чорним Лицарем через колір його сарацинських обладунків, раптом стрімко кинувся в бій та спрямував свого меча на шолом Фрон де Бефа. Барон упав додолу разом із конем, а нападник круто обернувся до Ательстана. Відкинувши зламаний меч, він вирвав із рук сакса сокиру й завдав йому удар такої сили, що той, знепритомнівши, розтягнувся в пилюці.

      Надавши своєму ватажкові змогу самому завершити двобій із хрестоносцем, Чорний Лицар неквапом попрямував до брами на північному кінці бойовища.

      Цієї миті поранений у бою кінь Буагільбера не витримав останнього зіткнення супротивників і впав. Лицар, Що Втратив Спадщину миттю зістрибнув із сідла, наблизився до храмовника й підняв меча над його головою.

      Наступної секунди принц Джон, бажаючи позбавити Бріана де Буагільбера безчестя, кинув на арену свій жезл, поклавши край змаганню. Він пошукав очима Чорного Лицаря, одначе того ніде не було видно. Хтось із почту прошепотів принцеві, що лицар поскакав у бік лісу.

      – Що ж, якщо цей сміливець відсутній, – не дуже охоче промовив Джон, – доведеться знову віддати першість лицареві без імені. Нехай королева турніру вручить йому приз.

      Урочисто