100 ключових подій української історії. Д. В. Журавльов

Посполитою). До козаків Наливайка і Лободи намагався пробитися Каспар Підвисоцький (?–?; покозачений шляхтич, у березні 1595 р. згаданий у джерелах як гетьман запорожців), що командував запорозькою флотилією на Дніпрі; помітною особою в козацькому війську був запорозький полковник, згодом гетьман Криштоф Кремпський (? – після 1596).

      Коронне військо Речі Посполитої очолював польний гетьман Станіслав Жолкевський (1547–1620; у майбутньому блискучий польський полководець, з 1613 р. великий коронний гетьман, творець гучних перемог над військами Московського царства під Клушином 1610 р., річпосполитськими повстанцями-рокошанами 1607 р. під Гузовом, герой Молдавських кампаній 1612, 1617 та 1620 рр., під час останньої з яких Жолкевський загинув у програній битві під Цецорою). Власними силами у складі війська Жолкевського керували руські князі Кирик Ружинський (?–1601; козакував, брав участь у походах козаків проти татар, але, зазнавши чималих збитків від козаків Наливайка, став їхнім ворогом) та Михайло Вишневецький (1570-ті – 1616; у майбутньому овруцький староста, герой походів на Молдавію і батько Єремії Вишневецького). Помітним воєначальником коронного війська був Юрій (Єжі) Струсь (бл. 1570–1605; староста брацлавський, вінницький і звенигородський, каштелян галицький). До Жолкевського також приєднався загін відомого руського князя, воєводи Підляського Януша Заславського (1560–1629; знаний зі своєї лицарської звитяги, виявленої в боях під Цецорою 1595 р., у сутичках з татарами та під час походів на Молдавію).

Передумови події

      Після початку нового козацького повстання влітку 1594 р. і важкої битви під Гострим Каменем в березні 1596 р. козацький табір відступав у глиб Лівобережжя – єдиною можливістю порятунку був постійний відступ, а можливо і перехід до земель, підвладних московському цареві, де Жолкевський не зміг би переслідувати повстанців, не наразившись на великий міжнародний скандал. Проте Жолкевський швидко подолав Дніпро і переслідування тривало. Першими не витримали нав’язаного темпу козаки: їхній переобтяжений жінками і дітьми (яких козаки з Правобережжя, обґрунтовано боячись репресій, везли з собою) табір міг відірватись від кінноти ворога лише за сприятливих обставин. Частина повстанців розбіглася з табору – на момент облоги на Солониці в таборі Наливайка та Лободи залишилось до 6 тис. більш-менш боєздатних чоловіків плюс не менше «некомбатантів» – жінок, дітей, старих, а також поранених). Фатальним для козаків стало захоплення жовнірами Жолкевського не до кінця знищеної повстанцями понтонної переправи через Сулу нижче від Лубен, а також обхідний маневр, здійснений кінними ротами на чолі з К. Ружинським, М. Вишневецьким та Ю. Струсем. Десь між 22 та 24 травня козаки зрозуміли, що прорватись не вдасться, і стали укріплювати табір у багнистій місцевості в урочищі Солониця. Польний гетьман мав на початку облоги козацького табору на Солониці разом з озброєними слугами до 5–6 тис. осіб, отримуючи поповнення у вигляді надвірних військ руських князів (промовистим є той факт, що єдиним з великих українських магнатів, хто не пішов на війну зі своїм