100 ключових подій української історії. Д. В. Журавльов

воєначальник, борець за об’єднання Русі.

Передумови події

      Галичина виділилася в окреме князівство ще наприкінці XI ст., набувши особливого розквіту за князювання Володимира Володаревича та Ярослава Осмомисла (XII ст.). 1199 р. помер останній представник місцевих Рюриковичів (так званої гілки Ростиславичів) – Володимир Ярославич (син великого Ярослава Осмомисла). Двоє його незаконних синів не могли претендувати на владу, проте факт одруження одного з них, Василька, з донькою волинського князя Романа Мстиславича, давав останньому певний ілюзорний зв’язок із попередньою династією галицьких володарів. Багата на поклади солі Галичина була перехрестям торговельних шляхів, являючи собою ласий шматок як для будь-якого руського князя, так і для Угорщини та польських князів. Тому було вкрай важливо, хто перший висуне претензії на галицький стіл і заручиться підтримкою могутнього і непокірного галицького боярства, а також міщан.

Хід події

      Одразу після смерті Володимира Ярославича Роман із волинською дружиною й союзниками-поляками з’явився в Галичині, вимагаючи визнати його князем. Увійшовши до Галича, князь розправився зі своїми політичними опонентами (зокрема, з могутнього боярського роду Кормильчичів, частина яких була позбавлена земель і вигнана з Галичини). Дані про Романові репресії проти бояр містять як руські літописи, так і польські джерела. Пройшовши урочисту церемонію вокняжіння (очевидно, в кафедральному Успенському соборі Галича), Роман Мстиславич прийняв титул великого князя галицького, кинувши тим самим виклик князям київським і володимирським, і одружився з донькою візантійського імператора Ісаака II Ангела Анною-Оленою (літописи навіть звуть Романа «самодержцем», «царем Русі»). Наступні 6 років князь провів у війнах, захищаючи свою нову державу (провів низку успішних походів проти половців, ятвягів, з перемінним успіхом воював за Київ зі своїм давнім ворогом – Рюриком Ростиславичем і чернігівськими Ольговичами, неодноразово ставив Київ у залежність від своєї влади), переговорах (хоча відома оповідь В. Татищева і згодом М. Карамзіна про папське посольство до Романа, який відмовився прийняти католицтво в обмін на королівську корону і папську допомогу, ймовірно, пізніша вигадка), боротьбі з боярською опозицією з опорою на дрібне служиле боярство і мешканців міст.

Наслідки події

      У результаті бурхливої діяльності Романа Мстиславича були створені передумови для нового об’єднання всіх південно-західних земель колишньої Кивської Русі в нове політичне ціле. Проте суб’єктивний чинник не вперше втрутився у згаданий процес – 1205 р. Роман здійснив похід до Польщі, раптово розірвавши союз із краківським князем Лешком Білим (ймовірно, мав місце новий союз Романа – з імператором Священної Римської імперії Філіппом IV Швабським, сином Барбаросси, як вважає Л. Войтович). Взявши кілька міст, Роман на чолі невеликого авангарду потрапив у засідку і загинув у бою 19 червня 1205 р. неподалік міста Завихост на Віслі, залишивши двох малих синів – Данила і Василька, котрим згодом